- Ну, якщо писати серйозно і по-справжньому, то коли вчилася на першому курсі Київського національного університету імені Шевченка. Мені було 17 років і тоді були перші серйозні спроби писати, хоча зараз ці твори здаються мені несерйозними. Ясна річ, проходить час і починаєш себе критикувати. А так, якщо говорити, коли я почала писати, то як тільки навчилася тримати ручку в руках, тобто у 6 років.

 

- У мене ніколи не було кумирів. Але були вчителі, причому вчителі в самому прескрасному розумінні, і в класичній і в сучасній літературі. Одним з таких учителів я вважаю українського поета Богдана Ігоря-Антонича, який помер у ранньому віці. В будь-якому разі я переконана, що його твори - це європейський рівень поезії, і вона невмируща.

 

- На сьогодні в Україні  надзвичайно потрібна якісна сучасна українська література. Інше питання – в якості цієї літератури. Українська література має бути відповідного рівня, щоб, якщо ми представляємо наше обличчя у світі, то щоб нам в жодному разі не було за неї соромно.

 

- Кілька разів я проводила автограф-сесію (але це була моя прозова книжка, мій роман «Етимологія крові»), на книжкових виставках, у книгарнях, і я спілкувалася зі своїми потенційними читачами, тому що це люди, які просто читали аннотацію, зі мною спілкувалися, розпитували і тоді купували книжку. Потім дехто з них мені телефонував або писав на е-мейл певні відгуки, і я скажу, що мої читачі – це люди переважно молодого і середнього віку. Є трохи старших, але більше це все-таки до п’ятидесяти років. Не можу навіть сказати, що серед моїх читачів більше чоловіків чи жінок, бо купували і чоловіки і жінки. А деякі хлопці, наприклад, відразу ж купували для своїх дівчат, коли розуміли, що мій роман є жіночим. Разом з тим, переважноце були жінки, бо є така статистика, що жіночу прозу читають більше жінки.

 

- Київ – можливість себе максимально реалізувати в Україні. Київ – це столиця, і я щаслива, що так долею було вирішено, що я живу в цьому місті, що я себе реалізувала, що я здобувала освіту в Києві, в Національному університеті Шевченка. Це можливість спілкуватися з тими людьми, які вже завоювали певний авторитет і житті і в літературі, які чогось досягнули, бо зазвичай досягають тут найбільше – це вже така планка, планка Києва для всієї України.

 

Коментарі

Додати новий

3.25 Copyright (C) 2007 Alain Georgette / Copyright (C) 2006 Frantisek Hliva. All rights reserved."