Основною ознакою доби стає синтез старої традиції з новою манерою письма. Митці зберегли реалістичне худ мислення, при цьому перебуваючи у модерністській світоглядній системі. Прозаїків модерністів (Коцюбинський, Стефаник, Яцків) цікавлять перш за все враження, найтонші відчуття, переживання, сприйняття подій персонажем. Українська проза була відзначена високим ступенем інтелектуалізації, що виявилося у внутрішній драматургії, самоаналізі героя, звернення до засобів інших видів мистецтв, популярності форми суцільного не виголошеного монологу. Мова прозових творів синтезує 2 осн риси: експресивність і високу інтелектуальність, хоча традиційною залишається селянська тема прозаїки намагаються вийти за межі суто натуралістичного зображення села. Актуальними стають нові теми: життя інших націй і народностей(«Асан і Зейнеп» Алчевська), тема фатуму (М.Коцюбинський «Цвіт яблуні»).Укрпрозаїки активно послуговуються зразками як фабульної прози так і безфабульної (ескіз, етюд, аквареля, мініатюра). В цей час можна виділити декілька течій: покуцька (Хоткевич), «симфонічна» словесність (Коцюбинський), «жіноча» проза (Леся Українка, О.Кобилянська).