Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Людина й революція в романі Б. Л. Пастернака «Доктор Живаго»

1.12.2009

Гул затих. Я вийшов на підмостки. Прислонитись до дверного косяка, я ловлю в далекому відгомоні Що трапиться на моєму столітті.


Б. Пастернак


Борис Пастернак – найбільший російський письменник і поет XX століття. Двадцять третього жовтня 1958 року йому була присуджена Нобелівська премія по літературі «За видатні досягнення в сучасній ліричній поезії й на традиційному поприщі великої російської прози».


Роман «Доктор Живаго» займає, мабуть, центральне місце у творчості Бориса Леонідовича. Цьому добутку Пастернак присвятив свої кращі роки літературного життя й дійсно створив шедевр, рівного якому немає.


Цей роман – краща, найгеніальніших й незабутня сторінка російської й світової літератури. Так, по геніальності й майстерності написання із цим романом мало які добутки можуть зрівнятися.


По-перше, роман багатогранний: у ньому поставлена величезна кількість проблем: людина й совість, людина й людина, людина й любов, людина й влада, вічна й скороминуще, людина й революція, революція й любов, інтелігенція й революція, і це ще не все. Але я б хотів зупинитися на проблемі взаємин інтелігенції й революції.


По-друге, цей добуток потрясає своєю художньою своєрідністю; а тим часом «Доктор Живаго» навіть не роман. Перед нами рід автобіографії, у якій дивним образом відсутні зовнішні факти, що збігаються з реальним життям автора. Пастернак пише про самого себе, але пише як про сторонню людину, вона придумує собі долю, у якій можна було б найбільше повно розкрити перед читачем своє внутрішнє життя.


Як уже було сказано вище, я б хотів зупинитися на проблемі інтелігенції й революції, тому що, як мені здається, саме в ній найбільше повно розкриваються найцікавіші моменти роману.


У романі головна діюча сила – стихія революції. Сам же головний герой ніяк не впливає й не намагається впливати на неї, не втручається в хід подій.


«Яка велика хірургія! Взяти й разом артистично вирізати старі смердючі виразки! Простий, без натяків, вирок вікової несправедливості, що звикла, щоб їй кланялися, розшаркувалися  перед нею й присідали».


У тім, що це так без страху доведено до кінця, є щось національно близьке, здавна знайоме. Щось від беззастережної світлоносного Пушкіна, від вірності, що не виляє, фактам Толстого… Головне, це геніально! Якби перед ким-небудь поставили завдання створити новий світ, почати нове літочислення, він би обов’язково мав потребу в тім, щоб йому спершу очистили відповідне місце. Він би чекав, щоб спочатку скінчилися старі століття, перш ніж він приступив до будівлі нових, йому потрібно було б кругле число, новий рядок, необписана сторінка.


«А отут беріть, будь ласка. Це небувале, це чудо історії, це одкровення ахну то в саму гущавину триваючої буденщини, без наперед підібраних строків, у перші будні, що підкрутилися, у самий розпал трамваїв, що курсують по місту. Це всього геніальніше. Так недоречно й несвоєчасно тільки саме велике.


Ці слова в романі чи не найважливіші для розуміння Пастернаком революції. По-перше, вони належать Живаго, їм вимовляються, а отже, передають думку самого Пастернака. По-друге, вони прямо присвячені тільки що здійснилися  і ще не цілком закінчилися подіями Жовтневої революції. І по-третє, пояснюють відносини передової інтелігенції й революції: «…одкровення ахну то в саму гущавину триваючої буденщини…»


Революція – це і є одкровення («ахну то», і вона, як і всяка даність, не підлягає звичайній оцінці, оцінці з погляду сього хвилинних людських інтересів. Революції не можна уникнути, у її події не можна втрутитися. Тобто втрутитися можна, але не можна повернути. Неминучість їх, невідворотність робить кожної людини, залученого в їхній вир, як би безвладним. І в цьому випадку відверто безвладна людина, однак володіє розумом і складно розвиненим почуттям, – кращий герой роману! Він бачить, він сприймає, він навіть бере участь у революційних подіях, але бере участь тільки як піщина, захоплена бурою, вихром, заметіллю. Примітно, що в Пастернаку, як і Блоку в «Дванадцятьох», основним образом – символом революційної стихії – є заметіль. Не просто вітер і вихор, а саме заметіль із її незліченними сніжинками й пронизуючим холодом як би з міжзоряного простору.


Нейтральність Юрія Живаго в Громадянській війні декларована його професією: він військовий лікар, тобто особа офіційно нейтральна по всіх міжнародних конвенціях.


Пряма протилежність Живаго – жорстокий Антипов-Стрельников, що активно втручається в революцію на стороні червоних. Стрельников – втілення волі, втілення прагнення активно діяти. Його бронепоїзд рухається з усією доступною йому швидкістю, нещадно придушуючи всякий опір революції. Але й він також неспроможний прискорити або сповільнити торжество подій. У цьому змісті Стрельников безвладний так само, як і Живаго. Однак Живаго й Стрельников не тільки протипоставлені, але й зіставлені, вони, як говориться в романі, «у книзі долі на одному рядку».


Що таке Росія для Живаго? Це весь навколишній його світ. Росія теж створена із протиріч, повна подвійності. Живаго сприймає її з любов’ю, що викликає в ньому вище страждання. На самоті Живаго виявляється в Юрятині. І от його надзвичайно важливі почуття-міркування-почуття: «…весняний вечір надворі. Повітря все розмічене звуками. Голос граючих дітей розкиданий в місцях різної дальності як би в знак того, що простір наскрізь живе. І ця далечінь – Росія, його незрівнянна, за морями нашуміла, знаменита мати, мучениця, вперта, навіжена, з вічно величними й згубними витівками, яких ніколи не можна передбачати! О, як солодко існувати! Як солодко жити на світі й любити життя! О, як завжди тягне сказати спасибі самому життю, самому існуванню, сказати це їм самим в особу! Чи це слова Пастернака, чи Живаго, але вони злиті з образом останнього і підбивають підсумок всім його блуканням між двома таборами. Підсумок цих блукань і оман (вільна й мимовільна) – любов до Росії, любов до життя, очисна свідомість неминучості що відбувається.


Чи вдумується Пастернак у зміст історичних подій, яким він є свідком і описувачем у романі? Що вони означають, чим викликані? Безумовно. І в той же час він сприймає їх як щось незалежне від волі людини, подібно явищам природи. Почуває, чує, але не осмислює, логічно не хоче осмислити, вони для нього як природна даність. Адже ніхто й ніколи не прагнув етично оцінити явища природи – дощ, грозу, заметіль, весняний ліс, – ніхто й ніколи не прагнув повернути по-своєму ці явища, особистими зусиллями відвернути їх від нас. У всякому разі, без участі волі й техніки ми не можемо втручатися в справи природи, як не можемо просто стати на сторону якоїсь «контр природи».


Щодо цього дуже важливо наступне міркування про свідомість: «…Що таке свідомість? Розглянемо. Свідомо бажати заснути – вірне безсоння, свідома спроба відчути роботу власного травлення – вірний розлад його іннервації. Свідомість – отрута, засіб самоотруєння для суб’єкта, що застосовує його на самому собі. Свідомість – світло, що б’є назовні, свідомість висвітлює перед нами дорогу, щоб не спіткнутися. Свідомість – це запалені фари поперед паровоза, що йде. Звернете його світлом усередину, і трапиться катастрофа!»


В іншім місці Пастернак вустами Лариси висловлює свою нелюбов до голих пояснень: «Я не люблю творів, присвячених цілком філософії. По-моєму, філософія повинна бути скупою приправою до мистецтва й життя.» 


Пастернак строго треба цьому правилу: у своєму романі він не пояснює, а тільки показує, і пояснення подій у вустах Живаго – Пастернаку дійсно тільки «приправа». У цілому ж Пастернак приймає життя й історію такими, які вони є.


Щодо цього дуже важливе міркування Живаго – Пастернаку про історію: «За цим плачем по Ларисі він також  марив до кінця свою мазаниною різних часів про всяку всячину, про природу, про повсякденність. Як завжди з ним бувало й колись, безліч думок про особисте життя й життя суспільства, яке налітало на нього за цією роботою одночасно й попутно.


Страницы: 1 2


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"