Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Людина й тоталітарна держава в повісті А. П. Платонова «Котлован»

1.12.2009

Повість Андрія Платоновича Платонова «Котлован» з’єднує  собі соціальну притчу, філософський гротеск, сатиру, лірику.Письменник не дає ніякої надії, що в далекому майбутньому на місці котловану виросте «місто-сад», що хоч щось підніметься із цієї ями, що неспинно риють герої. Котлован розширюється й, відповідно до Директиви, розповзається по землі – спочатку вчетверо, а потім, завдяки адміністративному рішенню Пашкіна, у шість разів. Будівельники «загальпролетарського будинку» будують своє майбутнє буквально на дитячих костях.


Письменник створив нещадний гротеск, що свідчить про масовий психоз загальної слухняності, божевільної жертовності й сліпоти, що опанували країною.


Головний герой Вощев є виразником авторської позиції. Серед фантастичних комуністичних керівників і омертвілої маси задумався й гірко засумнівався в людській правоті, що здійснювалася навколо. Замислений «серед загального темпу праці», Вощев не рухається відповідно до «генеральної лінії», а шукає свою дорогу до істини. Вощев так і не знайшов істини. Дивлячись на вмираючу Настю, Вощев думає: «Навіщо йому тепер потрібний сенс життя й істина всесвітнього походження, якщо немає маленької вірної людини, у якій істина була б радістю й рухом?» Платонов хоче з’ясувати, що ж саме могло рухати людьми, що продовжували рити яму з такою ретельністю. Це нове рабство ґрунтується на ритуалах нової віри: релігії котловану у викладі Сталіна.


«Котлован» – драматична картина зламування часу. Уже на перших сторінках повісті звучать два слова, які визначали пафос часу: темп і план. Але поруч із ними виникають у повісті інші ключові слова, що вступають із першими в дуже непрості взаємини: зміст що відбувається й роздум про загальне щастя.


«Щастя походить від матеріалізму, товариш Вощев, а не від змісту – говорять Вощеву в завкомі.  Ми тебе відстоювати не можемо, ти людина несвідома, а ми не бажаємо опинитися у хвості мас… – Ви боїтеся бути у хвості: він – кінцівка, а самі селу на шию!»


Переломний час народжує нові відносини між людьми, вся Росія зрушила із місця, Вощев бачить «лад дитят-піонерів з утомленою музикою спереду; їздить на своєму візку інвалід Жачев». «От уже другий день ходить профуповноважений по околицях міста й порожніх місць, щоб зустріти безгосподарних мужиків і утворити з них постійних трудівників; спливають на плоті «кулацькі елементи» під звучну музику з рупора «музику великого походу».


Виразна символіка будівництва котловану – поступового обездуховнюється: спочатку скошується жива трава, потім лопати урізаються в теж живий верхній шар ґрунту, потім довбають мертву глину й камінь.


«Товариш Пашкін пильно постачав житло грабарів радіорупором, щоб під час відпочинку кожний міг набувати сенсу класового життя із труби».


Дуже важливими є в повісті три притчі, у яких відбиваються основні ідеї добутку.


Історія любові майстрового Микити Чиклина, « розрахунок, що відчуває все без свідомості, але з точністю» і існуючого з «безперервно діючим почуттям життя», смутна й коротка: «Тоді вона йому не сподобалася, точно була осоружною істотою, – і так він пройшов у той час повз неї не зупинившись, а вона, може бути, і плакала потім, шляхетна істота». Настільки ж сумна історія інженера Прушевського. І от два несхожих чоловіки, по різних причинах відмовилися від свого щастя (один зневажив їм як низьким, тобто помилився; інший посоромився й не зважився), тепер однаково нещасливі. Вони самі прирекли себе на це, припиняючи природний хід життя.


Історія коваля-ведмедя, що володіє всього двома якостями – «класовим чуттям» і «старанним старанням»!


- Скоріше, Міша, а то ми з тобою ударна бригада! – сказав коваль.


Але ведмідь і без того настільки ретельно намагався, що пахнуло смаленою вовною, що згоряє від іскор металу, а ведмідь цього не почував». Так з’являється метафора «працювати як звір». Слідом розвертається інша метафора – «ведмежа послуга». Ведмідь, старається вже надмірно, губить кування.


По Платонову, якщо людину звільнити від думки, якщо всю її найбагатшу натуру звести до функціонування в якійсь вузькій площині, або до підпорядкування, він перестає бути людиною.


Історія колгоспу імені Генеральної Лінії. Мужик Єлисей страждає «відсутністю свого розуму»: «Єлисей тримав в руці самий довгий прапор і, покірно вислухавши активіста, рушив звичним кроком уперед, не знаючи, де йому треба зупинитися».


Гине дівчинка Настя, хоча її відігріває Єлисей і сторожить Чиклин, що розуміє, «наскільки навколишній світ повинен бути незначний і тихнув, щоб вона була жива!».


Але коли гине активіст, і колгосп спокійно сприймає це, «не маючи жалості до нього, але й не радуючись, тому що говорив активіст завжди точно й правильно, цілком по завіті, тільки сам був до того поганий, що коли все суспільство задумало його один раз женити, щоб зменшити його діяльність, те навіть самі незначній на особі баби й дівки заплакали від суму».


Руйнівне відношення до людей і всьому природному життю – от у чому була шкідлива суть активіста.


Людина в тоталітарній державі втрачає саме головне – здатність думати, почувати, залишатися особистістю. Це велика трагедія. Така людина ніколи не побудує Будинок, він здатний тільки рити котлован.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"