Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Переказ: Моя улюблена книга М. О. Булгакова (стисло)

5.12.2009

Я читала багато добутків різних письменників. Але найбільше мені подобається творчість Михайла Опанасовича Булгакова. На жаль, він помер в 1940 році. Всі його добутки своєрідні по стилі написання й структурі, всі вони легко читаються й залишають у душі глибокий слід. Особливо мені подобається сатира Булгакова.


Я прочитала такі книги, як «Фатальні яйця», «Собаче серце» і саму чудову, як мені здається, книгу Булгакова «Майстер і Маргарита». Навіть коли я в перший раз читала цю книгу, мене охоплювало величезну кількість вражень. Я плакала й глузувала зі сторінок цього роману. Так чому ж мені так сподобалася ця книга?  У тридцяті роки XX століття Михайло Опанасович Булгаков почав роботу над головною своєю книгою, книгою життя – «Майстер і Маргарита». Він зробив найбільший внесок у літературу радянського періоду, написавши таку чудову книгу. «Майстер і Маргарита» був написаний як «роман у романі»: хронологічно там зображені тридцяті роки в Москві, і також даний історичний план подій, що відбувається два тисячоріччя назад. Мені здається, що такий своєрідний сюжет даний Булгаковим для того, щоб зрівняти психологію людей, їхньої мети, їхнього бажання, щоб зрозуміти, наскільки пре встигло суспільство у своєму розвитку.


Починається роман із зустрічі на Патріарших ставках голови Массоліту Михайла Олександровича Берліоза й молодого письменника Івана Бездомного. Берліоз критикував статтю Бездомного про релігію за те, що Іван окреслив Ісуса у своїй статті дуже чорними фарбами, а Берліоз хотів довести людям, що «Христа насправді немає й бути не могло». Потім вони зустрічають дуже дивну людину, очевидно іноземця, що своїм оповіданням переносить їх на два тисячоріччя назад, у древнє місто Єршалаїм, де знайомить їх з Понтієм Пілатом і Ієшуа Га-Ноцри (небагато змінений образ Христа). Ця людина намагається довести літераторам, що Сатана є, а якщо є Сатана, те, отже, є й Ісус. Іноземець говорить дивні речі, пророкує Берліозові його швидку смерть через відсікання голови, і, природно, літератори приймають його за божевільного. Але згодом пророкування збувається й Берліозові, що потрапив під трамвай, перерізує голову. Іван дивується, намагається наздогнати незнайомця, що йде, але даремно. Іван намагається зрозуміти, хто ж ця дивна людина, але він розуміє це тільки потім, у божевільному будинку, що це сам Сатана – Воланд.


Берліоз і Іван – тільки перші потерпілі від рук диявола. Далі в місті діється щось неймовірне. Здається, що Сатана прилетів, щоб усім зіпсувати життя, але чи не так це? Немає. Просто кожне тисячоріччя сам диявол приїжджає в Москву, щоб подивитися, чи змінилися люди за цей час. Воланд виступає з боку спостерігача, а всі витівки витворяє його звита (Коровьев, Бегемот, Азазелло й Гелла). Подання у вар’єте було влаштовано їм тільки для того, щоб дати оцінку людям, і він робить висновок: «Ну що ж… вони – люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було… Людство любить гроші, із чого б ті не були зроблені… Ну легковажні… ну, що ж… квартирне питання тільки зіпсувало їх..,» У результаті дій Сатани Воланда і його свити в Москві виявляються облудність, жадібність, гордовитість, підступництво, обжерливість, підлість, лицемірство, боягузтво, заздрість і інші пороки суспільства Москви тридцятих років XX століття. Але чи все суспільство таке низьке й жадібне?


У середині роману ми знайомимось з Маргаритою, що продає душу дияволові в ім’я порятунку коханої людини. Безмежна й чиста любов її настільки сильна, що перед нею не в силах устояти навіть сам Сатана Воланд.


Маргарита була жінкою, у якої було багатство, чоловік що любить, загалом, все, про що могла б мріяти будь-яка інша дружинна. Але чи була Маргарита щаслива? Ні. Її оточували матеріальні блага, але душа все життя страждала від самітності. Маргарита – це мій ідеал жінки. Вона сильна духом, стійка, відважна, добра й ніжна жінка. Вона безстрашна, тому що не побоялася Воланда і його свити, горда, тому що не стала просити, поки її саму не попросили, і її душа не позбавлена жалю, тому що, коли повинне було здійснитися її саме таємне бажання, вона згадала про бідну Фріду, що обіцяла порятунок. Люблячи Майстра, Маргарита рятує саме головне для нього, ціль всього його життя – його рукопис.


Майстер був, напевно, посланий Богом Маргариті. Їхня зустріч, мені здається, була визначена: «Вона несла в руках огидні тривожні жовті квіти… І мене вразила не стільки її краса, скільки незвичайне, ніким невидима самітність в очах! Корячись цьому жовтому знаку» я теж звернув у провулок і пішов по її слідах…»


Ніким не зрозумілої душі Майстра й Маргарити знаходять один одного, любов допомагає їм вистояти, пройти всі випробування долі. Вільні й люблячі душі їх нарешті належать вічності. Їм віддало за їхні страждання. Хоча вони не гідні «світла» через те, що обоє згрішили: Майстер не став до кінця боротися за мету свого життя, а Маргарита пішла від чоловіка й вступила в угоду із Сатаною, – вони заслужили вічний спокій. Разом з Воландом і його свитою вони залишають це місто назавжди.


Так хто ж все-таки Воланд? Позитивний він або негативний герой? Його не можна, мені здається, уважати ні позитивним, ні негативним героєм. Він – «…частина тієї сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо». Він персоніфікує в романі диявола, але своїм спокоєм, розважливістю, мудрістю, шляхетністю й своєрідною чарівністю руйнує звичне подання про «чорну силу». Тому, напевно, він і став моїм улюбленим героєм.


Повною протилежністю Воланду в романі служить Ієшуа Га-Ноцри. Це праведна людина, що прийшла урятувати світ від зла. Для нього всі люди добрі, «злих людей не існує, є тільки нещасні». Він уважає, що найстрашніший гріх – це страх. І дійсно, саме страх втратити кар’єру змусив Понтія Пілата підписати смертний вирок Ієшуа й тим самим приректи себе на муки протягом двох тисячоріч. І саме страх перед новими мученнями не дав Майстрові закінчити справу всього свого життя.


І в завершення я хочу сказати, що роман «Майстер і Маргарита» не тільки мені дуже подобається, але й учить не бути такою, як всі негативні персонажі цього роману. Він змушує задуматися над тим, хто ти такий, що діється в тебе в душі, що ти гарного зробив людям. Роман допомагає зрозуміти, що треба бути вище всіх неприємностей, прагнути до кращого й нічого не боятися.


Цей роман, мені здається, не можна прочитати тільки один раз. Я впевнена, що чим старше ти стаєш, тим більше різноманітні думки й враження про книгу в тебе з’являються. Я ще не раз відкрию цю книгу й подумаю над її сторінками.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"