Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Проблематика Повісті А. П. Платонова «Котлован»

1.12.2009

Андрій Платонов став відомий широкому колу читачів тільки останнім часом, хоча самий активний період його творчості довівся на двадцяті роки нашого сторіччя. Платонов, як і безліч інших письменників, що протиставили свою точку зору офіційної позиції радянського уряду, довго був заборонений. Серед самих значних його робіт можна виділити роман «Чевенгур», повісті «Взапас» і «Усомнившийся Макар».


Я б хотів зупинити свою увагу на повісті «Котлован». У цьому добутку автор ставить кілька проблем. Центральна проблема сформульована в самій назві повісті. Образ котловану – це відповідь, що давала радянська дійсність на вічне питання про сенс життя.  Робітники риють яму для закладки фундаменту «загальпролетарського будинку», у якому потім повинне щасливо жити нове покоління. Але в процесі роботи з’ясовується, що запланований будинок буде недостатньо місткий. Котлован уже видавив всі життєві соки з робітників: «Всі сплячі були худі, як померлі, тісне місце між шкірою й костями в кожного було зайнято жилами, і по товщині жил було видно, як багато крові вони повинні пропускати під час напруги праці». Однак план вимагав розширення котловану. Отут ми розуміємо, що потреби в цьому «будинку щастя» будуть величезні. Котлован буде нескінченно глибокий і широкий, і в нього будуть іти сили, здоров’я й праця великої кількості людей. У той же час робота не приносить цим людям ніякої радості: «Вощев вдивився в особу безмовно сплячу – чи не виражає вона безмовного щастя вдоволеної людини. Але сплячий лежав намертво, глибоко й сумно зникли його очі».


Таким чином, автор розвінчує міф про «світле майбутнє», показуючи, що робочі ці живуть не заради щастя, а заради котловану. Звідси зрозуміло, що по жанрі «Котлован» – антиутопія. Жахливі картини радянського життя протиставляються ідеології й цілям, проголошеним комуністами, і при цьому показується, що людина перетворилася з розумної істоти в придаток пропагандистської машини.


Інша важлива проблема цього добутку ближча до реального життя тих років. Платонов відзначає, що на догоду індустріалізації країни були принесені в жертву тисячі селян. У повісті це дуже добре видно, коли робітники натикаються на селянські труни. Самі селяни пояснюють, що вони заздалегідь готовлять ці труни, тому що передчувають швидку загибель. Розвідка відняла в них все, не залишивши засобів для існування. Ця сцена дуже символічна, тому що Платонов показує, що нове життя будується на мертвих тілах селян і їхніх дітей.


Особливо автор зупиняється на ролі колективізації. В описі «організаційного двору» він указує, що людей заарештовували й відправляли на перевиховання навіть за те, що вони «упали в сумнів» або «плакали під час усуспільнення». «Навчання мас» на цьому дворі робили бідняки, тобто влада одержали найбільш ледачі й бездарних селян, які не змогли господарювати. Платонов підкреслює, що колективізація вдарила по опорі сільського господарства, в якому були сільські середняки й заможні селяни. При їхньому описі автор не тільки історично реалістичний, але й виступає своєрідним психологом. Прохання селян про невелику відстрочку перед прийняттям у радгосп, щоб осмислити майбутні зміни, показує, що в селі не могли навіть звикнути з думкою про відсутність власного наділу землі, худоби, майна. Пейзаж відповідає похмурій картині усуспільнення: «Ніч покрила весь сільський масштаб, сніг зробив повітря тісним, у якому задихалися груди. Мирний покрив застелив сон прийдешній всю видиму землю, тільки навколо хлівів сніг станув й земля була чорна, тому що тепла кров корів і овець вийшла з-під огорож назовні».


Образ Вощева відбиває свідомість звичайної людини, що намагається зрозуміти й осмислити нові закони. У нього й у думках немає протиставляти себе іншим. Але він почав думати, і тому його звільнили. Такі люди небезпечні існуючому режиму. Вони потрібні тільки для того, щоб рити котлован. Тут автор указує на тоталітарність державного апарата й відсутність справжньої демократії в СРСР.


Особливе місце в повісті займає образ дівчинки. Філософія Платонова тут проста: критерієм соціальної гармонії суспільства є доля дитини. А доля Насті страшна. Дівчинка не знала імені матері, але зате знала, що є Ленін. Мир цієї дитини знівечений, адже для того, щоб урятувати дочку, матір вселяє їй приховувати своє непролетарське походження. Пропагандистська машина вже впровадилася в її свідомість. Читач жахається, дізнаючись, що вона радить Софронову вбити селян за справу революції. У кого ж виросте дитина, у якого іграшки зберігаються в труні? Наприкінці повісті дівчинка гине, а разом з нею гине й промінь надії для Вощева й інших робітників. У своєрідному протистоянні котловану й Насті перемагає котлован, і в підставу майбутнього будинку лягає її мертве тіло.


Повість «Котлован» пророча. Її головним завданням не було показати жахи колективізації, розкуркулювання й вага життя того років, хоча письменник зробив це майстерно. Автор вірно визначив напрямок, у якому піде суспільство. Котлован став нашим ідеалом і головною метою. Заслуга Платонова в тім, що він указав нам джерело лих і нещасть на багато років. Країна наша дотепер борсається в цьому котловані, і якщо життєві принципи й світогляд людей не зміняться, у котлован як і раніше будуть іти всі сили й засоби.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"