Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі
Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі

18.12.2009

Чорнобильська трагедія, що започаткувала новий відлік часу, нові критерії виміру людської порядності, чесності, сміливості, з одного боку, й зрадливості, нехлюйства, брехні, з іншого, не залишила байдужими українських митців слова. 3 поміж тих, хто першим відгукнувся своїм словом на найбільший біль України, був Володимир Яворівський. Відомий письменник створив роман Марія з полином у кінці століття’. У центрі роману — родина Мировичів.


Так само, як і Мировичі, котрі проектували, експлуатували станцію, а потім брали участь у ліквідації аварії, деякий час був у чорнобильській зоні і сам письменник. Тому роман, насичений багатьма документальними фактами, водночас художньо відтворює трагедію як загальнолюдську. На думку Яворівського, Чорнобиль — це регрес в суспільному житті, свідчення моральної деградації системи, котра його городила. І якщо значний спад захисних можливостей імунної системи людського організму вже очевидний, то наслідки “морального Чорнобиля” важно прогнозувати. Недарма сором, совість, душа — ці поняття стали анахронізмами, в лексиці професіоналів-технократів їх нема. За період 1980—1986 рр. у 27 випадках порушень у роботі устаткування станції розслідування не проводились, вони навіть не реєструвались. Приписки та обман у звітах стали тут звичайною справою. Не випадково, що вже після аварії сам факт її та масштаби довго замовчувались. В інтерв’ю для повісті про Чорнобиль Ю. Щербака академік В. Лєгасов казав: “Низький технічний, низький рівень відповідальності цих людей — це не причина, а наслідки. Наслідки їх низького морального рівня”.


Чи була аварія для всіх без винятку несподіваною? І так, і ні. В. Губарєв згадує, що подія в Чорнобилі трапилась тоді, коли він писав сценарій про пожежу на атомній станції. Зрозуміло, на станції вигаданій. Сценарій він сховав, адже в Чорнобилі трапилось те, що важко навіть уявити. Потім В. Губарєв написав перший драматичний твір, присвячений Чорнобилю, — відому п’єсу “Саркофаг”. Вона цікава передусім тим, що йшлося в ній не про трагедію, а про ситуацію, яка зробила її можливою.


Про Чорнобиль від перших днів після трагедії писав письменник, лікар-епіде-міолог Юрій Щербак. Того 1986 р. він був спеціальним кореспондентом “Літературної газети”. Його репортажі регулярно з’являлися на сторінках багатьох видань, потім вийшла документальна книга “Чорнобиль”. Як лікаря його цікавили медичні, моральні аспекти катастрофи. До однієї з публікацій він вибрав такий епіграф: “Нам потрібна в житті лише одна заборона: на брехню та на авось”. Роздумами про післячорнобильське життя сповнена поема Івана Драча “Чорнобильська мадонна . Вона ввійшла до збірки “Храм сонця” (1988). “Сіль пізнання — це плід каяття” — один з останніх рядків епілогу поеми підсумовує роздуми І. Драча з приводу того, чого коштувало йому і всім нам прозріння. У розділі “Фізики і лірики” він звертається до давньої дискусії: “Але ось фізик прибіг. Дивна для мене ця мить. Яка ж я йому солом’яна оборона?! Шепоче він болісно: — Вона мені не простить. Не простить Чорнобильська мадонна”Фізик теж починає розуміти, що помста чорнобильської чорної мадонни законна. І поет не може відпустити гріхи, бо й сам винен. Заключна строфа цього фрагменту поеми дещо прояснює в складному образі чорнобильської мадонни:

  • Коли до поета не можна з душею на сповідь прийти,
  • То куди ж мені дітись, бідою йти по іконах?!
  • В українській літературі про Чорнобиль виділяють мотив відчуження матері, мотив вини й каяття та віри і жертви. Центральним мотивом у поемі Драча є відчуження роду. У поемі обірвано зв’язок з матір’ю. Ліричний герой іде до катарсису, тобто до очищення через страждання, шляхом сповіді перед чорнобильською мадонною, перед чорнобильськими невинними дітьми й перед своєю совістю.


    Так само мотив відчуження роду покладено в основу поеми Б. Олійника “Сім” (1988). Герой твору знаходить силу проти зневіри у героїзмі й смерті сімох чорнобильських “подвижників”. Саме їм, пожежникам і кінорежисеру В. Шевченку, присвячує поему Б. Олійник. Поет сказав про них так: “Пожежники, чергові — вони, здається, тільки виконували свій службовий обов’язок. Але виконували цей людський обов’язок в нелюдських умовах. А кінорежисер, той вже не службовий, а історичний обов’язок виконував: знімав свідчення історії. Вони частина нашого ж народу, ось що для мене найважливіше. Отже, народ цей душею своєю здоровий. Значать, чогось вартий народ, який породив таких синів”.


    Своє завдання Б. Олійник вбачає в тому, щоб різноманітними художніми засобами “передати багатоликість народної біди”. Про інших героїв, які, до речі, не думають про власний героїзм, про всіх тих, кого називають ліквідаторами, написала Олена Матушек такі рядки:

  • Тут на сцену виходиш,
  • Немов під рентген,
  • Тут дешевих не зірвеш овацій —
  • Кожне слово твоє, кожен жест, кожен ген
  • їх очей протина радіація.
  • Респіратори знято, а маски тим більш,
  • Із душі — всю пилюку провітрено,
  • Бо узяти невидимий цей рубіж
  • Можна тільки єдиним — вірою.
  • Подвиг цих людей не минуле. На жаль. Атомний молох потребує нових жертвувань. Як написала Л. Костенко ми — атомні заложники прогресу.



    1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
    © 2000–2017 "Литература"