Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Стислий переказ: Роман-застереження (Є. І. Замятін. «Ми»)

3.12.2009

Роман Євгенія Замятіна «Ми» був написаний в останні роки Громадянської війни, коли було вже зрозуміло, що влада залишиться в руках більшовиків. У цей час суспільство хвилювало питання про те, яке майбутнє чекає Росію, і багато письменників і суспільних діячів намагалися дати на нього свою відповідь.


Серед них був і Євгеній Замятін, що представив власний погляд на проблему у своєму романі-антиутопії «Ми». Він висловив сумнів із приводу можливостей побудови ідеального суспільства за допомогою втручання в природний хід життя й підпорядкування її якої-небудь теорії.


Замятін показав читачу суспільство майбутнього, що з’явилося результатом таких дій, де людина тільки гвинтик у бездушній машині Єдиної Держави, позбавлений волі, душі й навіть імені; де проголошуються теорії про те, що «несвобода» – щире «щастя», природний стан для людини, що загубили своє «я» і являються незначною частиною всеохоплюючого безособового «ми». Все життя громадян Єдиної Держави строго регламентована й відкрита загальному огляду, що було зроблено для ефективності забезпечення державної безпеки. Отже, перед нами тоталітарна держава, на жаль не далеке від реальних прикладів, що мали місце у світовій практиці. Справа в тому, що Замятін у своїх прогнозах не помилився: щось подібне дійсно було побудовано в Радянському Союзі, для якого був характерний примат держави над особистістю, примусовий колективізм і придушення легальної діяльності опозиції. Ще один приклад – фашистська Німеччина, у якій добровільна свідома діяльність людини зводилася до задоволення тваринних інстинктів.


Роман Євгенія Замятіна «Ми» був застереженням для його сучасників і їхніх нащадків, попередженням про небезпеку, що насувається, втручання держави в усі сфери життя цивільного суспільства, що може забезпечуватися за рахунок строгої регламентації «математично доконаного життя», загальною  доконаною технікою.


Головний герой роману Д-503, від імені якого ведеться оповідання, уважає життя суспільства Єдиної Держави зовсім нормальним, а себе – абсолютно щасливою людиною. Він працює над будівництвом гігантського космічного корабля «Інтеграл», покликаного підкорити «благодійному ярму розуму» жителів сусідніх планет, що перебувають в «дикому стані волі». Але знайшлися люди, незадоволені існуючим положенням справ і бажаючі вести боротьбу з порядками, установленими в Єдиній Державі. Вони створюють змову з метою захоплення космічного корабля, для чого вирішують використати можливості Д-503. У цей час головний герой знайомиться із жінкою, до якої незабаром починає випробовувати незвичайне, надзвичайні почуття, що він до цього не знав. Ці почуття його далекі предки назвали б любов’ю. Його любов – жінка «номер» 1-330 – не просто «номер», у ній збереглися звичайні людські почуття, природність і індивідуальність. Для Д-503 це настільки ново, зненацька й не знайомо, що він не знає, як далі поводитися в даній ситуації. Разом з улюбленою жінкою від відвідує Древній Будинок, бачить живу природу за Стіною. Все це приводить до того, що Д-503 занедужує найнебезпечнішою хворобою в Єдиній Державі – у нього з’являється душа. У підсумку змова подавлена, 1-330 гине в Дзвоні, а головний герой після операції по видаленню фантазії одержує назад загублений спокій і «щастя».


У своєму романі Євгеній Замятін піднімає ряд найважливіших для людства проблем. Найголовніша з них – зміст щастя й способи його досягнення. Автор думає, що щастя, побудоване штучним шляхом, не зовсім і являє собою лише ілюзію.  З мого погляду, найважливішої характеристикою людського щастя є відповідність бажань і можливостей реальним умовам життя. Якщо виходити із цього, то штучне щастя теоретично можливо, але воно не буде загальним, тому що інтереси людей різні, а чим глибше буде здійснюватися втручання у фантазію життя суспільства ззовні, тим ширше буде пропасти між задоволеною й незадоволеними існуючою ситуацією, що звичайно приводить до соціального вибуху. Таким чином, суспільство повинне бути що само організується, побудова ж загального щастя неприродним шляхом не просто неможливо, а навіть пагубне.


Інша найважливіша проблема, розглянута в романі, – співвідношення влади й релігії. Для громадян Єдиної Держави їхні правителі – Благодійник – є й богом. Це характерно для багатьох тоталітарних держав. Теократія у видозміненій формі була присутня й у Радянському Союзі, і у фашистській Німеччині: мала місце підміна релігії офіційною ідеологією й догматикою. Злиття влади й релігії є умовами міцності держави, але воно виключає всяку можливість наявності волі в суспільстві.


Таким чином, Євгеній Замятін у своєму романі показав майбутнє тоталітарної держави, що начали свій розвиток у Росії у двадцяті роки, таким, якої він бачив його через призму своїх думок про проблеми, що хвилювали людство протягом тисячоріч, що робить даний добуток актуальним і донині. На жаль, подальші події, що відбулися в Росії й у світі, показали, що побоювання письменника були вірними: радянські люди пережили й сталінські репресії, і епоху «холодної війни», і застій… Залишається сподіватися, що жорстокий урок минулого буде сприйнятий правильно й ситуація, описана Є. Замятіним у романі «Ми», не буде мати аналогів надалі.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"