Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Стислий переказ роману О. О. Фадєєва «Розгром»

5.12.2009

З перемогою молодої Радянської республіки нове життя стихійно ввірвалося в мистецтво. Тема відшумілої війни здавалася головною у творчості радянських письменників. Писати про Громадянську війну значило писати про революції, про нове життя, про нову епоху, про нову людину.


«Розгром» був задуманий у перші післяжовтневі роки, тому що ще свіжі були спогади про події Громадянської війни на Далекому Сході, у якій брав участь автор. В «Розгромі» ми бачимо відношення Фадєєва до війни як до зла, що несе в собі кров, страждання, смерть. Але Фадєєв дивиться на війну не як спостерігач, а як безпосередній учасник подій. У своєму романі автор відбив свідомість, що пробудилася, народних мас у нових умовах. Щоб докладніше розглянути «Розгром», необхідно коротко передати зміст. У романі мова йде про неоднорідну партизанську масу. Революційна хвиля зачіпала інтереси всіх груп населення. Один з головних героїв, партизанський командир Левінсон, — людина «правильної породи», якого усі любили й поважали. Його маленький партизанський загін випробовує голод, утому, позбавлення, постійні погрози для життя, смерть багатьох і багатьох. Я бачу, що події розвертаються на окраїнах колишньої царської Росії,  у гущавині народу, серед людей подавлених і пригноблених. Представниками народу є шахтарська маса, з якої виділяється розпачливий Морозка, відповідальний і виконавчий Дубов, із селян – колишній пастух Метелиця, людина відважна і смілива. Представниками інтелігенції є Мечик і доктор Старшинський. Маленький партизанський загін Левінсона, пробираючись до своїх, захищається від багаторазово переважаючих сил супротивника, мужньо переборює різні перешкоди на своєму шляху. Фінал роману драматичний. Загін попадає в засідку, залишається дев’ятнадцять чоловік. Партизани розгромлені, але наприкінці роману я бачу світлий і підбадьорливий початок, що показано через розпачливий подвиг Морозка. В останніх рядках роману ми бачимо надію автора на світле майбутнє, що виражається в словах: «потрібно було жити й виконувати свої обов’язки».


Тепер обговоримо героїв роману, кожний з яких індивідуальний на свій лад. Варто виділити з персонажів командира загону Левінсона, що не відрізняється яскравою зовнішністю, але має талант керівника. Левінсон почуває на собі відповідальність за довірених йому людей. Він теперішній більшовицький ватажок, свідомий керівник мас, людина «особою, правильної породи», готовий на самозречення заради своїх ідеалів. Левінсон користується теперішньою повагою, є прикладом наслідування юного Бакланова. Однак Фадєєв, по-моєму, трохи ідеалізує образ свого героя. Адже якщо придивитися уважно, то можна побачити, що Левінсон цілком звичайна людина зі слабостями й недоліками. Справа в тому, що він уміє придушувати всі свої страхи й сумніви, болісні розлади. Левінсон дуже мистецьки керує людьми.


Юний Бакланів намагається наслідувати свого командира у всіх дріб’язках. Автор показує, що помічник командира набирається досвіду для майбутнього. Фадєєв малює образ розважливого Гончаренка. Я вважаю, що цей підривник теж є якоюсь мірою людиною «правильним». Я читала, як чітко й самовіддано діяв Гончаренко під час відступу, мистецьки підривав гать, як розважливо й розумно говорив з партизанами. Такі люди безмежно віддані революції і її ідеали, вони знають, що роблять і куди йдуть, заради чого борються.


У романі мало персонажів, але зате Фадєєв уважно досліджував кожну особистість, її становлення й розвиток. Тому перш ніж показати людину на вершині героїзму, письменник зображує його у звичайній обстановці. Фадєєв показує нелегкий побут партизанів, їхнє буденне життя. Наприклад, Морозко пройшов тернистий шлях, перетворюючись із партизана недбайливого в партизана «справного». На початку роману я бачу несвідомість і недисциплінованість Морозка, його грубе звертання з Варею, що хотіла чистої й щирої любові. Але ця участь у боротьбі дала початок його моральному перевихованню. Його життя стає більше осмисленим, він намагається осягти свої вчинки й навколишній світ. «Безтурботне бешкетництво» Морозко перетворюється у відповідальність, відбувається становлення особистості. У результаті чого Морозко робить воістину героїчний учинок наприкінці роману, по жертвуючи своїм життям заради товаришів. Виділяється в романі й колишній пастух Метелиця. Цей герой відважний і стрімкий, його хоробрість захоплює навколишніх.


Метелиця сформувався сам по собі, у стихії трудового життя. У цьому випадку революція допомогла героєві не втратити свої прекрасні якості. Він одержує можливість використати й розкривати їх у повну міру. Мене захоплює Метелиця: його вогонь, рух, хижі очі, рішучість, стрімкість. Фадєєв показував становлення стихійності у свідомий початок на прикладі Морозка. Метелиця ж, по-моєму, – доповнення образа Левінсона. Сумніви й досвід командира сполучаються з рішучим Метелицею. Це можна спостерігати на прикладі того, як спритно Левінсон підмінює стрімкий план Метелиці більше спокійним і обережним. Автор показує достоїнства Метелиці, якими не наділений Морозко. Але кожний герой по-своєму індивідуальний і неповторний. Природне поводження Морозка на початку роману характеризується розхитаністю, хуліганством, відчайдушністю й беззвітністю багатьох учинків.


Але якщо Метелиці й Морозку автор симпатизує, то до Мечика Фадєєв випробовує повну антипатію. Автор показує, як дрібнобуржуазний інтелігент Мечик шукає романтики й героїчних подвигів у Громадянській війні. Але, побачивши щоденність, злодійство, знущання, глузування, лайки в партизанській масі, Мечик розчаровується. Мечик моральний, але його якості проявляються тільки на словах, а не на ділі. Мечик думає тільки про порятунок свого власного життя, він ненадійний. Стикаючись зі складністю реального життя, він губиться, у нього не залишається ідеалів: ні бажаного подвигу, ні чистої любові до жінки. Його боягузтво й непевність незабаром породжують зрадництво, що Фадєєв таврує ганьбою. Мечик має абстрактний гуманізм, що пасивний і не вимагає жорстокості й суворості. Однак цей гуманізм заподіює страждання. Пошкодувавши Фролова, Мечик зробив йому тільки гірше, заподіяв страждання. Його мораль спрямована проти нього. По-моєму, він не створений для подвигів і війни, та й взагалі для такого життя, у якій зараз перебуває. Його душа занадто розпещена, совісна й ранима. Фадєєв поки: зіває, що партизанське середовище не прийняло цього інтелігента. Автор підкреслює непотрібність інтелігенції в більшовицькій боротьбі. Але не все-таки інтелігенти такі, як Мечик.


Страницы: 1 2


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"