Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Світ реальний і фантастичний, чи як писати твір по роману М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита»

3.12.2009

У літературі чимало добутків, у яких «переплітаються» світи реальний і фантастичний. Це й «Іліада» Гомера, і «Божественна комедія» Данте, і романтичні балади Жуковського. Поява реалізму (двадцяті роки XIX століття) практично вивело із уживання даний прийом. Тим більше важливим стала поява роману «Майстер і Маргарита» з його унікальною просторово-тимчасовою структурою.


Подібна концепція не є винаходом Булгакова. Про існування мнимого світу говориться, наприклад, у книзі П. Флоренського «Давності в геометрії», також у ньому сформульована ідея про троїчного буття. Але автор «Майстра й Маргарити» полемізує із ученим, тому що останній трактував Сатану як «мавпу Бога», а мнимий світ населений силами Світла.


Філософське обґрунтування розглянутої концепції дається в працях Г. Сковороди.


Отже, структура роману будується за принципом існування трьох світів: земного, біблійного й Вічного. Останній – сполучна ланка між першими двома, вона допомагає виявити подібність між зустріччю на Патріарших ставках і допитом Ієшуа Га-Ноцрі – ці події відбулися в той самий день календарного року.


Між світами існує й композиційний зв’язок, у романі вони переплітаються. «Древні» глави вводяться по-різному: як оповідання Воланда й супровідне його бачення, як сон Івана Бездомного і як уривок з роману Майстра. Ці глави виділені й стилістично: у них з’являється розміряний ритм оповідання, знову прихожа гнучкість мовлення створює відчуття реальності що відбувається. Існують у романі ситуації, що повторюються у всіх трьох світах, – у такий спосіб Булгаков прагнув зробити зв’язок часів очевидним. Легко простежуються збіги в описі погоди (гроза в Єршалаїмі й у Москві). Найчастіше це – прямі ремінісценції.


Також повторюється образ мармурових сходів: вони присутня й у древніх главах, і на балі в Сатани. Цікавий і образ юрби, що виникає під час страти Ієшуа, на балі й у черзі у вар’єте.


Зв’язок часів виявляє й знаменита фраза «…П’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат». Вона ж завершує оповідання в різних світах: біблійному – у главі 26, вічному – у главі 32 і в московському – в епілозі. Кожний із цих світів має також свої тимчасові особливості: у першому дія триває один день (одне із трьох єдностей класицизму; у третьому – з вечора середи до вечора суботи). Що стосується потойбічного миру, то в ньому час зупиняється й не рухається (наприклад, бал у Сатани). До слова, саме в такий спосіб у романі вирішується проблема гріха Маргарити: вона зробила його за межами часу, і її душа залишилася незаплямованої, отже, її вчинок нешкідливий і прощається.


Маргарита - унікальний персонаж і в системі образів, структура якої продиктована концепцією троїчного буття. Герої, що існують у різних «вимірах» але зведені однією проблемою, поєднуються автором у тріади. Маргарита є виключенням у цій системі. Вона – збірний образ, і основні її якості – любов і жаль – присутні в усіх світах. Тому в неї немає двійників, вона – монад. Особняком стоять персонажі Майстра й Ієшуа, об’єднані проблемою творчості. Їх зближає те, що по натурі вони не борці, наявність трагедії нерозуміння; можна говорити й про існування «Голгофи творчості» для обох персонажів.


Однак щирий дозвіл проблема творчості одержує не в системі образів, а в троїчному. Булгаков затверджує, що всі великі добутки переміщаються в  вічність (подібні ідеї висували Г. Ахматова й Б. Пастернак) і теперішнє визнання справжньому художникові буде дано за межами людського життя, що й ілюструє фінал роману.


У зв’язку із цим стає очевидним контрастне протиставлення двох світів. Необхідно відзначити, що автор використовує прийом відновлення фантастичного влучення з вічності в Москву, Воланд і його свита здобувають побутові риси. З іншого боку, при переході зі звичайного світу в ірреальний оголюється сутність людини. Використається прийом гротеску (перетворення Миколи Івановича в кабана). Таким чином, світи зв’язані: життя героя починається в реальності й переміщається у фантастичну область (традиція Гоголя), причому його доля залежить від діянь у звичайному світі. Булгаков висвітлює ще один аспект з’єднання світів: деградацію щиросердечної природи людини (про це писали Бунін і Достоєвський); те, що було трагічним у стародавності, стало фарсом у реальності.


Автор затверджує, що границя між вічністю й сьогоденням примарна. Образи героїв проектуються у вічність, але попадають туди лише самі гідні з них: Ієшуа, Понтій Пілат, Левій Матвій. Іншими словами, у фантастичній частині роману дається умовний дозвіл образів.


Деякі предметні деталі «кочують» з однієї частини добутку в іншу: вино, поле Левія Матвія. Постійний і мотив, що поєднує любов і вбивство: загибель Іуди й зустріч Майстра й Маргарити («Любов вискочила перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох!»). Здається, що в концепції трьох вимірів сполучною є також проблема добра й зла. «Древні» глави показують, що добро для однієї людини могло б обернутися злом для інших. У московській частині зображена зворотна ситуація (на жаль, подібний уже був одним з основних у програмі радянського уряду). А між цими світами – вічність – єдине місце, де Майстер і Маргарита знайшли спокій, де дві тисячі місяців страждав п’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат.


 



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"