Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Тема: «Дні Турбіних» – п’єса про інтелігенцію й революцію

6.12.2009

Булгаков – войовничий у своїх пристрастях, і патріархальність, тепла і мирна, служила йому опорою. Особлива чарівність роману повідомляє його романтичний особистий тон, тон спогаду й одночасно присутності, як буває в щасливому й тривожному сні. Книга подібна до стогону утомленому від війни, її нісенітниці, змерзлого й голодного, змученого бездомної людини.


Провідною темою добутку стала доля інтелігенції в обстановці Громадянської війни й загального здичавіння. Навколишньому хаосу тут, у цій п’єсі, протиставлялося завзяте прагнення зберегти нормальний побут, «бронзову лампу під абажуром», «білизну скатертини», «кремові штори». Зупинимося докладніше на героях цієї безсмертної п’єси. Сім’я Турбіних, типова інтелігентна сім’я військових, де старший брат – полковник, молодший – юнкер, сестра – замужем за полковником Тальбергом. І всі друзі – військові.


Олексій Турбін, на наш теперішній погляд, дуже молодий: у тридцять років – уже полковник. За його плечима тільки що закінчилася війна з Німеччиною, а на війні талановиті офіцери висуваються швидко. Він – розумник, думає командир. Булгакову вдалося в його особі дати узагальнений образ саме російського офіцера, продовжуючи лінію толстовських, чеховських, купрінських офіцерів. Він служить Батьківщині й хоче їй служити, але приходить такий момент, коли йому здається, що Росія гине, – і тоді нема рації в його існуванні. У п’єсі дві сцени, коли Олексій Турбін проявляє характер. Перша – у колі своїх друзів і близьких, за «кремовими шторами», які не можуть укрити від війн і революцій. Турбін говорить про те, що його хвилює, Турбін шкодує, що раніше не міг передбачати, «що таке Петлюра?». Він говорить, що це «міф», «туман». У Росії, на думку Турбіна, дві сили: більшовики й колишні царські військові. Незабаром прийдуть більшовики, і Турбін схильний думати, що перемога буде за ними. У другій кульмінаційній сцені Турбін уже діє. Він командує. Турбін розпускає дивізіон, наказує всім зняти знаки відмінності й негайно зникнути по будинках. Турбін не може зіштовхувати однієї російської людини з іншим. Висновок такий: білому руху кінець, народ не з ним, він проти нього. Але ж як часто в літературі й кіно зображували білогвардійців садистами, із хворобливою похилістю до лиходійств. Олексій Турбін, зажадавши, щоб усі зняли погони, сам залишається до кінця в дивізіоні. Микола, брат, вірно розуміє, що командир «смерті від ганьби чекає». І командир дочекався її – він гине під кулями петлюрівців.


Олексій Турбін - трагічний образ, цільний, вольовий, сильний, сміливий, гордий і гибнуча жертва обманів, зрадництва тих, за кого він боровся. Лад звалився й погубив багатьох з тих, хто йому служив. Але, гинучи, Турбін зрозумів, що був обманутий, що сила в тих, хто з народом. Булгаков мав більше історичне чуття й вірно розумів розміщення сил. Довго не могли простити Булгакову його любові до своїх героїв. В останній дії Мишлаєвський кричить:

  • «Більшовики? …Чудово! Мені набридло зображувати гній в ополонці… Нехай мобілізують. Принаймні буду знати, що буду служити в російської армії. Народ не з нами. Народ проти нас».
  • Грубуватий, гучний, але чесний і прямій, гарний товариш і гарний солдат, Мишлаєвський продовжує в літературі відомий тип російського військового – від Дениса Давидова до наших днів, але він показаний у новій, небувалій ще війні – цивільної. Він продовжує й закінчує думку старшого Турбіна про кінець, загибель білого руху, думку важливу, провідну в п’єсі.


    В будинку є «пацюк, що біжить із корабля», – полковник Тальберг. Він спочатку лякається, бреше про «відрядження» у Берлін, потім про відрядження на Дон, дає лицемірні обіцянки дружині, за яких треба боягузлива втеча.


    Ми так звикли до назви «Дні Турбіних», що не замислюємося над тим, чому так названа п’єса. Слово «Дні» означає час, ті лічені дні, у які вирішувалася доля Турбіних, усього укладу життя цієї російської інтелігентної сім’ї. Це був кінець, але не обірване, погублене, знищене життя, а перехід до нового існування в нових революційних умовах, початок життя й роботи з більшовиками. Такі, як Мишлаєвський, будуть добре служити й у Червоній Армії, співак Шервиньський знайде вдячну аудиторію, а Миколка, напевно, буде вчитися. Фінал п’єси звучить мажорно. Нам хочеться вірити, що всі прекрасні герої булгаковської п’єси дійсно стануть щасливими, що мине їхня доля інтелігентів страшних тридцятих – сорокових – п’ятдесятих років нашого непростого століття.



    1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
    © 2000–2017 "Литература"