Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Тема твору: Ідея духовного багатства людини в романі Олеся Гончара «Собор»

18.12.2009

Стоїть собор, мовчить… Німий свідок історії? Ні, він свідок спустошення, падіння людських душ. Своїм мовчанням ккдає людству докір. Кінець XX століття — епоха економічного, «морального» прогресу. Не хочемо визнати, що деградує майже кожен, поглинутий власними проблемами. Тому актуально звучить тема, яку підносить в романі «Собор» Олесь Гончар, — відродження духовності, в час, коли Україна бореться за політичну і економічну самостійність.


Свої роздуми письменник передає головному героєві роману Миколі Баглаю — студентові-металургу, в якого дуже сильно розвинуте почуття краси і правди. Він той, кому довелося пізнати голод: скруту, ходити по селах, щоб допомогти матері. Незважаючи на це, він постає перед читачами як «чистий думками і непорочними діями юнак». Це він став на захист собору, епіцентру конфлікту в романі, як спадкоємця духовної культури українського народу.


Розуміння його цінності як історичної пам’ятки протистоїть ворожому ставленню до нього Володьки Лободи і тих покидьків суспільства (Таратута, Жанна, Ера, Обруч), що вчинили в соборі дику оргію. Думки Миколи Баглая є виразом ставлення до собору металургів та їх родин. Ці люди не залишилися байдужими, бо зрозуміли, що це не тільки історична пам’ятка, а їхня святиня, не облуплена, занедбана споруда, а їхня честь і сумління. Допустивши наругу над ним, вони відкинули б власну історію, культуру, стали б перевертнями. Тому недаремно Олесь Гончар вводить у свій роман образ Володьки Лободи, для якого його батько став перешкодою у кар’єрі, на старості літ той опинився у будинку для престарілих. А в Біблії сказано: «Шануй батька і матір своїх…» Тому не дивно, що він так запопадливо знищував усе, що зветься духовним набутком народу, його історичною і духовною спадщиною. Поняття сумління, народних традицій, добра і справедливості для нього не існують. Він не розуміє, що добре, а що погано, що морально, а що аморально. Головне — щоб було вигідно йому. Він придумав поставити риштовання на обдертий собор, коли відзначалось 300-річчя Переяславської ради.


Так він став зачіплянським «генієм». У цього людця нема щонайменшої вдячності ні до батька, ні до інших людей. Так само він байдужий до своєї землі, історії. Він нищитиме не тільки скарби народу, а й тих, хто їх захищає (погрожує Миколі Баглаю, Хомі Романовичу). «Геній», «батькопродавець», «юшкоїд», «порожній діяч» — так називають Володьку Лободу в народі. Трагедія Баглая та Єльки, дівчини, яка вірила у «всемогутнє почуття» кохання, прагнула жити, милуватися білим світом, в тому, що таких «Лободів» стає дедалі більше. Але щира віра і незламність духу допоможе їм виконати заповіт учителя Хоми Романовича: «Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..»


Цей роман є зверненням до наших душ. Заповіти і діяння предків нагадують нам про наш священний обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим і майбутнім. Ми, козацькі діти, як святиню маємо берегти пам’ять, дорогоцінні набутки минулих віків, оберігати їх і примножувати, а також дбати про наш внесок до скарбниці мистецької історії народу. А собор залишиться мовчазним свідком уже нашої історії.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"