Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Тема твору: Художня своєрідність романа «Майстер і Маргарита»

3.12.2009

У романі М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита» складна доля. Добуток, закінчений наприкінці тридцятих років, не було опубліковано при житті автора й уперше побачило світло в середині шістдесятих років. Сам Михайло Булгаков уважав цей роман головною книгою свого життя, підсумковим добутком, і, як згадувала його дружина, перед смертю говорив: «Що я міг написати після «Майстра»?»


«Майстер і Маргарита» – подвійний роман. Він складається з роману Майстри про Понтія Пілатові й роману про долю самого Майстра. Легендарний бурлака Ієшуа, прокуратор Іудеї Понтій Пілат і ще більш фантастичний Воланд зі своєї свитою, а поруч – місцеві обивателі тридцятих років нинішнього сторіччя. Обидва сюжети формально з’єднує лише фігура Майстра, однак, як мені представляється, зміст співвідношення набагато глибше. Роман Булгакова про споконвічну боротьбу добра й зла. Це добуток, присвячений не долі певної людини, сім’ї або навіть групи людей, якось між собою зв’язаних, – він розглядає долі всього людства в його історичному розвитку. Тимчасовий інтервал майже у два тисячоріччя, що розділяє дію роману про Ісуса і Пілата й роману про Майстра, лише підкреслює, що проблеми добра й зла, волі і духу людини, відносини його із суспільством – це вічні, неминущі проблеми, актуальні для людини будь-якої епохи.


От чому чимало загального є, на мій погляд, у самих долях Ієшуа й Майстра. У часи кесарів Августа й Тиберія в світ прийшла людина, що відкрила людям якусь духовну істину. Сучасники ж залишилися здебільшого глухі до його навчання. Його учень Левій Матвій говорив: «…звалиться старий храм і зійде новий…» – у буквальному значенні, хоча Ієшуа говорив у переносному. Він був страчений, і в страті його були безпосередньо винні духовні й цивільні влади імперії. Така, коротенько, історія Ієшуа.


А от доля Майстра. Він задається метою написати роман, «відновити правду про навчання, життя й смерть Ієшуа», він хоче «заново нагадати людям про ту проповідь добра й любові, з якої прийшов у світ великий проповідник». Але люди відтоді не змінилися. Це помічає й Воланд. «Ну що ж, – задумливо відгукнувся той, – вони – люди як люди. Люблять гроші, але це завжди було… Людство любить гроші, із чого б ті не були зроблені, із шкіри, із паперу, із бронзи або золота». Але й зараз, як і тоді, люди не хочуть чути цієї правди, а Майстра осягає доля якщо й не настільки трагічна, як в Ієшуа, але, у всякому разі, подібна їй. Обох героїв поєднує прихильність до правди, готовність перетерпіти великі страждання в ім’я її.


У чому вона, ця правда? Давно замічено, що булгаковський Ієшуа – це художнє осмислення євангельського образа Ісуса Христа. Справа, зрозуміло, не в тім, наскільки точно передає письменник деталі євангельської легенди, він найчастіше свідомо відступає від її. При цьому його герой залишається носієм вищої філолофсько-релігійної істини.


По суті справи, роман Булгакова – це роман про справжню й мниму силу людини, про волю його духу. От і всесильний, здавалося б, необмеженою владою наділений Понтій Пілат, монотонно ведучий допит, зненацька почуває силу, що стоїть за нашим філософом, силу істини, що вимовляє їм. І це викликає в прокуратора мимовільну повагу. Поки Ієшуа проповідує, що всі люди добрі, Пілат схильний поблажливо дивитися на це нешкідливе дивацтво, але от філософ торкнувся верховної влади й заявив, що настане час, коли влади кесарів не буде над людьми, і відразу Пілата простромлює гострий страх, що він довірчо розмовляє з державним злочинцем.


Всесильний прокуратор відразу виявляється у владі страху, остаточно втрачає залишки гордого достоїнства й спокою. Зриваючись на лемент, Пілат як би намагається переконати, заспокоїти самого себе, зберегти звичну рівновагу. Для нього один захист, одне заспокоєння – не вірити в кінцевий період справедливості, в істину, бо в противному випадку Пілатові довелося б визнати крах всього свого життя, тому що він дорівнює привчив себе думати, що його єдиний борг на землі – славити кесаря, не оглядаючись у минуле, не думати про майбутнє. Віра в прийдешнє торжество справедливості підриває цей короткий розрахунок. Доводиться все-таки визнати, що хоробрий воїн, розумний політик, людина, що володіє нечуваною владою в скореному Єршалаїмі, схильний до ганебної малодушності. Ієшуа залишається незалежним, він вірний своїй правді й перед особою і вищою владою, і перед особою болісної смерті на хресті. Пілат же спочатку боїться перед тінню кесаря, побоюючись доносу, боячись погубити свою кар’єру, потім боїться перед самим Ієшуа, коливається, бажаючи й не вирішуючись його врятувати. Зрештою, усвідомлюючи, що вчиняє жахливий злочин проти совісті, він погоджується стратити Ієшуа.


Ні, Пілат у Булгакова, як мені здається, зовсім не показаний класичним лиходієм. Прокуратор не хоче зла Ієшуа, до жорстокості й соціальної несправедливості привело його боягузтво. Це, однак, ні в якій мірі не виправдує вчинок Понтія Пілата, і Булгаков засуджує його без пощади й полегкості. Саме страх робить непоганих, недурних і особисто хоробрих людей сліпим знаряддям злої волі. Боягузтво – це крайнє вираження внутрішньої підпорядкованості, несвободи духу, залежності людини. Вона особливо небезпечна ще й тим, що, раз упокорившись із нею, людина вже не в силах від неї відскіпатися. Таким чином, могутній прокуратор перетворюється в жалюгідну, безвладну істоту. Зате бурлака філософ міцний своєю наївною вірою в добро, що не можуть відняти в нього ні страх покарання, ні видовище загальної несправедливості. В образі Ієшуа Булгаков втілив ідею добра й незмінної віри. Незважаючи ні на що, Ієшуа продовжує вірити в те, що злих, поганих людей немає на світі. Він і вмирає на хресті із цією вірою.


Здавалося б, навчання Ієшуа занадто наївно, занадто ідеально, щоб бути життєвим. Адже й урятувати хоча б своє власне життя, переконавши Понтія Пілата, готового його вислухати, героєві не вдається.


Чи значить це, що сама віра в добро безнадійно скомпрометована в булгаковському романі? Думаю, це не так. Адже не випадково ж навчання Ієшуа, його життя й смерть, через багато сторіч залучають Майстра, якого теж відрізняє вірність переконанням. Подібно бурлаці з Гамелеї, Майстер чуйно відгукується на людські страждання, біль.


Однак йому важко повірити в те, що всяка людина добра й треба забувати людям будь-яку образу, ідея всепрощення далека Майстру: він теж вірить у добро, але він знає й те, що перемога добра можлива тільки в боротьбі зі злом. Поки справедливість не прийшла, поки не настав її строк, що утомився й побитого життям Майстра підтримує лише одне – віра у важливість своєї праці, у його необхідність, любов до Маргарити. Маргарита пішла на угоду з дияволом заради Майстра. Диявол захоплюється нею, її любов’ю. Він відправив Майстра й Маргариту на спочинок. Саме така доля й у роману Булгакова.


Переборовши незліченні заборони, він пережив свого творця й дійшов до читача. Перечитуючи сьогодні «Майстра й Маргариту», ми знову замислюємося над проблемами, які, видимо, ніколи не втратять своєї актуальності. Не втратять тому, що, поки існує людина, йому неминуче доводиться робити у своєму житті вибір між добром і злом, між істиною й обманом.


 



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"