Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Тема твору: Міркування над прочитаною книгою

4.12.2009

Нещодавно я перечитав роман Михайла Опанасовича Булгакова «Майстер і Маргарита». Коли я відкрив його в перший раз, то залишив майже без уваги єршалаїмівські глави, зауважуючи тільки сатиричні епізоди. Але відомо, що, повернувшись до книги через якийсь час, виявляєш у ній щось нове, що вислизнуло від уваги минулого разу.


Знову мене захопив роман Булгакова, але тепер зацікавила проблема влади й творчості, влади й особистості, проблема життя людини в тоталітарній державі. Я відкрив для себе світ єршалаїмівських глав, що пояснили мені філософські погляди й моральну позицію автора. По-новому глянув я й на Майстра – через призму біографії самого письменника. Найтяжкими були для Михайла Опанасовича двадцяті роки, але ще більш жахливими виявилися тридцяті: його п’єси заборонялися до постановки, його книги не видавалися, сам він довгий час навіть не міг влаштуватися на роботу. У газетах друкувалися розгромні «критичні» статті, листи «обурених» робітників і селян, ретельно підібраних представників інтелігенції. Основним було гасло: «Геть булгаковщину!» У чому тільки не обвинувачували тоді Булгакова! Він нібито розпалює своїми п’єсами національну ворожнечу, ганьбить українців і оспівує білогвардійщину (в «Днях Турбіних»), маскуючись під радянського письменника. Літератори, що всерйоз уважали безформність новою формою революційної літератури, говорили, що Булгаков – письменник занадто культурний, чваниться своєю інтелігентністю й майстерністю. До того ж у літературі почалося твердження принципу партійності, класовості, «письменницького світогляду, тісно пов’язаного з ясною суспільною позицією» (Н. Осинський про «Білу гвардію») Але Булгаков розглядав події дійсності не з політичної або класової точки зору, а із загальнолюдської. Тому, що відстоював незалежність творчості від держави, від пануючої ідеології, був приречений на «розп’яття». Убогість, вулиця, загибель були приготовлені йому тоталітарною державою.


У цей найтяжкий час письменник приступає до роботи над повістю про диявола («Інженер з копитом»), у вуста якого він вклав проповідь справедливості, зробивши його поборником добра, що бореться з «силами зла» – московськими обивателями, чиновниками. Але вже в 1931 році Сатана діє не один, а зі свитою, з’являється герой – двійник автора (Майстер) і Маргарита (прототипом її була Олена Сергіївна Булгакова). Роман «Майстер і Маргарита» придбав автобіографічні риси: доля Майстри багато в чому подібна з долею самого Булгакова.


Майстер написав роман не за замовленням «партії й уряду», а по заклику серця. Роман про Пілата – плід творчого польоту думки, не знаючих догм. Майстер не складає, а «угадує» події, не беручи до уваги керівних установок, – звідси лють «синедріону» критиків. Це лють тих, хто продав свою волю, проти того, хто зберіг її в собі.


Ніколи в житті Майстер не зіштовхувався з світом літераторів. Перше ж зіткнення приносить йому загибель: тоталітарне суспільство роздавило його морально. Адже він був письменник, а не автор «на замовлення», його добуток ніс у собі крамольні в ті часи думки про владу, про людину в тоталітарному суспільстві, про волю творчості. Одним з головних обвинувачень проти Майстра було те, що роман він написав сам, йому не були дані «коштовні вказівки» із приводу теми добутку, героїв, подій. Літератори Массоліту (тобто РАППа, а потім Сполучника письменників СРСР) навіть не розуміють того, що теперішню літературу, теперішні добутки пишуть не за замовленням: «Не говорячи нічого по суті роману, редактор запитував мене про те, хто я такий і звідки я узявся, чому про мене нічого не було чутно раніше, і навіть задав, з мого погляду, зовсім ідіотьське питання: хто це мене під штовхнув злагодити роман на таку дивну тему?» – розповідає Майстер про свою бесіду з редактором одного з журналів. Головне для массолітівців – уміння складно написати «опус» на задану тему. (так, поетові Бездомному була дана вказівка скласти антирелігійну поему про Христю, але Бездомний написав про нього як про живу людину, а треба було – як про міф. Парадокс: писати поему про людину, якій, на думку замовників, взагалі не було), мати підходящою «чистою» біографію й походження «з робітників» (а Майстер був інтелігентною людиною, знав п’ять мов, тобто був «ворогом народу», у найкращому разі – «гнилим інтелігентом», «попутником»).


І от дана вказівка почати цькування «богомаза» Майстра. «Ворог під крилом редактора!», «спроба протягти до друку аналогію Ісуса Христа», «міцно вдарити по тім богомазі, що здумав протягти її до друку», «войовничий богомаз» – такий зміст «критичних» (а попросту наклепницьких) статей про добуток Майстра. (Як отут не згадати гасло «Геть булгаковщину!».)


Кампанія по цькуванню досягла своєї мети: спочатку письменник тільки глузував зі статей, потім він почав дивуватися такій єдності критиків, що не читали роман; нарешті почалася третя стадія відносини Майстра до кампанії по знищенню його вистражданого добутку – стадія страху, «не страху цих статей, а страху перед іншими, що зовсім не ставляться до них або до роману речами», стадія психічного захворювання. І от пішов закономірний підсумок цькування: у жовтні у двері Майстра «постукали», його особисте щастя було зруйновано. Але в січні його «відпустили», Майстер вирішує шукати притулку в клініці Стравінського – єдиному місці, де розумні, мислячі люди можуть знайти спокій, урятуватися від жахів тоталітарної держави, у якому відбувається придушення неординарної мислячої особистості, придушення вільного, незалежного від пануючої ідеології творчості.


Але які ж «крамольні» (з погляду держави) думки висловив Майстер у своєму романі, що змусило новий синедріон домагатися його «розп’яття»? Здавалося б, роман про майже двох тисячолітню давнину в подіях не має зв’язку із сьогоденням. Але так здається тільки при поверхневому ознайомленні з ним, а якщо вдуматися в зміст роману, то його актуальність буде безсумнівна. Майстер (а він двійник Булгакова) вкладає у вуста Ієшуа Га-Ноцри проповідь добра й істини: Ієшуа говорить про те, що влада не абсолютна, вона не може контролювати людей; про те, що всі люди по своїй природі добрі, тільки обставини роблять їх жорстокими. Такі думки крамольні з погляду рапповців і массолітівців, правителів і їхніх поплічників. Люди добрі, а як же тоді бути з «ворогами народу»? Влада не потрібна, а влада партії, що з нею робити? Звідси й випади проти Майстра; «біблійний дурман», «нелегальна література». Майстер (тобто Булгаков) видає новий варіант Євангелія, реальної й детальної земної історії. І Ієшуа в романі не схожий на «Сина Божого». Він – людина, здатний випробовувати й збурювання, і досаду, боїться болю, він обманутий і боїться смерті. Але він незвичайний внутрішньо – він має силу переконання, він словами знімає біль, а головне в тім, що Ієшуа не знає страху перед владою. Секрет його сили в абсолютній незалежності його розуму й духу (чого немає в усіх, крім Майстра). Йому невідомі окови догм, стереотипів, умовностей, якими зв’язані навколишні. На нього не діє атмосфера допитів, струми влади, що йдуть від Понтія Пілата. Внутрішньою волею він заражає своїх слухачів, чого боїться ідеолог Кайфу. Саме їй він зобов’язаний тим, що йому відкриваються істини, приховані від інших. Майстер має якості Ієшуа (тому що створив його), але йому не властива терпимість і доброта бродячого філософа: Майстер може бути злим. Але їх поєднує інтелектуальна воля, воля духовна.


Страницы: 1 2


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"