Тема твору: Символіка місячного світла в романі М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита»
Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Тема твору: Символіка місячного світла в романі М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита»

5.12.2009

«Майстер і Маргарита» М. О. Булгакова, на думку багатьох критиків, самий геніальний добуток XX століття в російській літературі. Нескінченна безліч значеннєвих шарів цього роману включає й злободенну сатиру на навколишній світ письменника, і міркування про вічні етичні проблеми. Автор створював свій заповіт, активно використовуючи спадщину світової культури. Але традиційні символи часто набували нового сенсу у творчості Булгакова. Так відбулося й з поняттями «тьми» і «світла», асоціативно зв’язаними зі Злом і Добром. Звична антитеза в романі трансформувалася: з’явилося протиставлення двох основних астральних образів – сонця й місяця.


Роман «Майстер і Маргарита» починається із зображення мучень від жари, випробовуваних героями: Берліозом і Бездомним – у першому розділі, Пілатом – у другому. Сонце ледве не зводить із розуму голови Массоліту (він скаржиться на галюцинацію), підсилює страждання прокуратора Іудеї від приступу головного болю. Більше того, «година небувалого заходу» – це вказівка на час появи на Патріарших ставках Сатани. Задушлива спека чотирнадцятого числа весняного місяця Нісана стає тлом страти Ієшуа – страшного гріха Понтія Пілата. Жара виявляється символічним зображенням пекельного пекла. Палючі промені сонця нагадують про розплату за вчинене зло. Місячне ж світло не тільки полегшує страждання, але й відкриває істину. Не випадково у фіналі роману саме з появою місяця на небокраї «всі обмани зникли», «потонула в тумані чаклунський нестійкий одяг» Воланда і його свити. Уже цього досить для висновку про краще відношення Булгакова до відбитого місячного світла в порівнянні із прямим сонячним. Аналіз прояву опозиції «сонце – місяць» на сторінках роману дозволяє краще зрозуміти деякі сторони філософії автора.


Етична проблематика «Майстра й Маргарити» безпосередньо пов’язана з Ієшуа. З ним співвідноситься в добутку образ «світла». Але письменник наполегливо підкреслює, що Га-Ноцра під час допиту «цурається від сонця», пекучі промені якого несуть йому швидку загибель. У баченнях Пілата проповідник іде по місячній дорозі. Відбите світло вічного шляху до Істини – це те світло, що пропонує нам Ієшуа.


Основний принцип побудови роману «Майстер і Маргарита» -тривимірність. Кожна подія в одному з світів – історична, фантастичному або московському – знаходить відгук в інші. В єршалаїмського проповідника був свій послідовник у московському світі (Майстер), але ідеї добра й людяності не знайшли розуміння серед живучих в XX столітті. Отже, Майстри виганяють у царство темних сил. Він перестає бути членом радянського суспільства задовго до появи Воланда – з моменту арешту. Творець роману про Пілата – єдиний паралельний Ієшуа образ. Однак новий «євангеліст» духовно слабкіше Га-Ноцрі, і це відбито в астральній символіці.


Під час візиту до Івана Бездомного Майстер ховається навіть від місячного світла, хоча постійно дивиться на його джерело. Поява коханого Маргарити у Воланда в місячному потоці підтверджує споріднення Майстра з Ієшуа, але, за словами Левія Матвія, Майстер заслужив спокій, а не світло. Якщо говорити точніше, то він недостойний саме місячного світла, пов’язаного з невпинним рухом до Правди, тому що для Майстра цей рух перервався в момент спалення рукопису. Дарований йому вічний будинок висвітлюють перші ранкові промені сонця або палаючі свічі, і тільки в щасливому сні Івана Бездомного – Понирєва, що одержало одкровення саме від Майстра, що був «номер сто вісімнадцятий» іде зі своєю супутницею до місяця по дорозі Ієшуа.


Місячне світло містить у собі елемент мороку, тому Булгаков, що усвідомлює єдність крайностей, що зіштовхуються, буття, нагороджує їх за наближення до Істини. Зате пере народжений Іванушка Бездомний, що став професором Інституту історії й філософії Понирєвим, знаходить щастя у своїх піднесених снах, що зціляють його пам’ять місячною повінню.


Учень Майстра зіставлений з учнем Ієшуа з історичних глав роману. Але Левій Матвій прагне «насолоджуватися голим світлом», тому він дурний, по вираженню Воланда. Звертаючись до сонця як до Бога в сцені страти вчителя, обіцяючи людям можливість «дивитися на сонце крізь прозорий кристал», Левій демонструє нездатність до сприйняття діалектичних протиріч і претендує на володіння Істиною, тоді як ціль Ієшуа – її пошук. У силу фанатизму й обмеженості Левій у своїх записах спотворює слова Га-Ноцри, тобто поширює брехню. Не випадково колишній збирач податей з’являється перед Воландом на кам’яній терасі в той момент, коли запалилося «зламане сліпуче сонце».


Так само як Ієшуа, що не є втіленням Абсолюту, Воланд не тільки «дух зла й володар тіней». Він персоніфікує початок, що гармонізує крайності, у його «відомство» входять і світло й тьма, причому сам він не відмінюється до жодного з полюсів. Уже зовнішній вигляд Воланда рисується Булгаковим з явною метою підкреслити діалектична єдність протилежностей. Праве око Сатани – «із золотою іскрою на дні», а лівий – «порожній і чорний… як вхід у бездонний колодязь усякої тьми й тіней». «Золота іскра» прямо асоціюється із сонячним світлом: у сцені на кам’яній терасі очей Воланда горів точно так само, як сонце у вікнах будинків, «хоча Воланд був спиною до заходу». Тьма сполучається в цьому образі й з нічним світлом: у фіналі привід коня Сатани – місячні ланцюжки, шпори вершника – зірки, а сам кінь – брила мороку. Таке зображення диявола вказує на близькість поглядів Булгакова до дуалізму, що визнає співробітництво Бога й Сатани, що відрізняється від концепції офіційного християнства про непримиренну боротьбу двох почав.


Виразно співвідноситься з місяцем головна героїня роману.  «Світло гавкоту королева Марго» виникає в потоці місячної ріки, що розлилася, у снах Понирєва. З жовтими квітами на чорному тлі пальто вона з’являється в спогадах Майстра, коли той бачить золотий місяць на нічному небі. Навіть ім’я героїні асоціюється з місячним світлом: Маргарита означає «перлина», кольори якої сріблистий, білий і матово-білий. З місяцем зв’язані всі пригоди Маргарити в образі відьми, місячне світло її приємно зігріває. пошук, Що не припиняється, – спочатку теперішньої любові, потім – загубленого коханого – рівноцінний пошуку істини. Виходить, любов відкриває знання, що лежить за межами земної реальності.


Це знання сховане від більшості жителів Москви й Єршалаїма. Місяця вони не бачать. Обоє міста вночі залиті штучним висвітленням. Горять ліхтарі на Арбаті, сіяє електрикою безсонний поверх одного з московських установ, сперечаються з місяцем два величезних п’яти свічок над єршалаїмським храмом. Це вірний знак того, що ні Ієшуа, ні Майстер не можуть бути зрозумілі своїм оточенням.


Страницы: 1 2


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"