Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Трагедія роду Половців у романі “Вершники” Юрія Яновського

20.12.2009

“Вершники” Юрія Яновського стали визначним явищем в літературі 20 століття. У цьому невеликому за обсягом творі, що складається з восьми сюжетно завершених новел, подається широка картина громадянської війни в Україні, коли лютували шаблі, січі були запеклі й нещадні, воля билася з неволею, правда з кривдою. Український народ знищував сам себе під прапорами класових протистоянь. Гинули бійці на фронтах громадянської війни — гинув, розпадався рід. Це трагедія народу, держави.


Мотив руйнування людського роду яскраво розкривається вже в першій новелі роману. Назва новели Подвійне коло має символічне значення: історія розвивається “по спіралі”, позаяк народ наш вже знав трагедію, коли зрада роду стає зрадою батьківщині. Проте історія не навчила українців. У степу під Ком-паніївкою зійшлися в бою армійські загони різних політичних поглядів. І рідні брати Андрій, Оверко, Панас, Іван і Сашко — сини чесного рибалки Мусія Половця — виявилися представниками різних, непримиренних, груп. Брати стали ворогами, воюють один проти одного. Рід розпадається, руйнуються самі основи життя, і як наслідок — не ріки крові розлились, а море, огненне море… Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного.


Кожен із братів Половців по-своєму бореться за майбутнє України, відчуває свою правду, але ніхто з них не хотів розуміти іншого, вважаючи себе вершителем долі всіх. І захищаючи свої інтереси, свою правду, брат піднімає руку на брата. По черзі летять на землю голови денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Панаса. Непереможним залишається тільки більшовик Іван, що цілком узгоджувалось з розвитком післяреволюційної історії. І в кожному випадку переможений перед смертю згадує мудрі слова батька Половця: “Тому роду не буде переводу, де браття милують згоду”. Та не слухає цих слів переможець, тлумачить їх відповідно до своїх політичних поглядів. Для офіцера-монархіста Андрія існує тільки “мать Росія”, ніякої України він не визнає. Оверко, навпаки, бореться за самостійну і незалежну Україну, хоче, щоб український народ був сам творцем своєї долі, а не рабом в “єдіной і нєдє-лімой”. За зраду Україні Оверко засуджує брата на смерть.


Коли Андрій нагадує батькові слова про святість роду, Оверко відповідає: “Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає…” Для Оверка держава дорожча від родинних зв’язків з Андрієм,він переконаний,що рід переведеться,державасто-ятиме. Трагедія Андрія і Оверка в тому, що вони обидва не праві. Андрій не розуміє значення незалежної держави для роду Половців, а брат не бореться за збереження роду, без якого держава існувати не може. Оверко навіть не пробує переконати Андрія перейти на його бік, щоб збільшити тим самим кількість борців за незалежну Україну. При зустрічі з махновцем Панасом Оверко докоряє йому за байдужість до долі української держави: “…ненька Україна кривавими сльозами плаче, а ти гайдамачиш по степах із ножем за халявою”. Засуджений Панасом на смерть, він і сам згадує батькову науку. Та не замислився над мудрими словами брат, який проповідував вольницю: “Рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави…”. Саме в цьому криється трагедія Панаса, який нічого не може дати рідній землі, крім крові і грабунків. Та душа анархіста ще не зовсім спустошена: він усвідомлює свою вину за братову смерть і хоронить Андрія та Оверка: “Хай не кажуть, що я рід зневажив”. Наступний бій відбувається між махновцями і червоними кіннотниками на чолі з більшовиком Іваном Половцем, що служить революції, інтернаціоналізму. Іван упевнений, що тільки їхня правда несе щастя людям, і закликає полонених махновців ставати поруч битися за правду бідних. В той же час Іван виявив більшовицьке ставлення до непокори. Коли частина полонених відмовилася стати до червоних лав і почала тікати з поля бою, він наказав приготувати кулемет і прикінчити всіх. Цей вчинок вразив навіть запеклого анархіста. Панас зрозумів, що від червоних не можна сподіватись милості, та все ж звертається до Івана: “…тут вже двоє загинуло, а тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Слова ці мали на меті збентежити брата-більшовика, розворушити в його душі милосердя. Та Іван відповів нате: “…рід розпадається, а клас стоїть…” З більшовицької точки зору братовбивство відбувалось тому, що брати були хоч і одного роду, та не одного класу.


У невеличкій новелі Юрій Яновський майстерно розкриває причини соціального вибору кожного з братів, побіжно вказуючи, де набрався монархічного духу Андрій, націоналістичного — Оверко, анархістського — Панас, більшовицького — Іван. А суть свою брати Половці виявляють у нещадній січі на бойовищі, де вирішувалась доля роду Половців і самої України. Письменник переконує, що в тій січі немає справжнього переможця, бо гине рід перед силою інтересів класових. Навіть сама природа дощовими сльозами, що течуть по обличчях бійців, оплакує цю страшну загибель родини, ридає зливою над трагічною долею дітей України. Якби з’явилась на полі бою стара Половчиха, то плакала б над кожним із своїх синів, і її надкласові сльози були б однаково солоні. Мати оплакувала б загибель свого роду. Так Мати-Україна кривавими сльозами плаче над своїми загиблими дітьми. Тож трагедія роду Половців — у братовбивчій громадянській війні.


Своїм романом Юрій Яновський підкреслює, що без єдності, взаєморозуміння, без пошани до свого роду неможливо досягти бажаної мети. Письменник застерігає нас від розбрату. Тільки національне єднання, тільки громадянський мир забезпечать Україні щасливе майбутнє.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"