Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Твір на тему Але в цьому світі випадків немає, і не мені шкодувати про долю

30.11.2009

Кілька слів епіграфа бувають, як правило, покликані натякнути читачеві на щось особливо важливе для автора. Це може бути й історичне значення зображуваного, і специфіка художнього втілення, і глобальна філософська проблема, розв’язувана в добутку. Епіграф роману «Майстер і Маргарита», по суті справи, є коротким формулюванням основної ідеї подальшого оповідання, укладеної в констатації безсилля людини перед вищим законом долі й неминучістю справедливого всім живучої щодо їхніх думок, емоцій і вчинків. Сам роман з усіма його сюжетними лініями і їхніми вигадливими поворотами, безліччю зовсім різних героїв, контрастними пейзажами й міркуваннями про дріб’язки повсякденності перетворюється в розгорнуте, детальне дослідження й підтвердження «первісної гіпотези». При цьому образи, що виникають у сюжетно-філософській картині роману, уписуються в неї настільки органічно, що не виникає сумнівів у їхній вірогідності.


У всіх аспектах існування, представлених у романі, ідея фаталізму й загальної «підсудності», заявлена в епіграфі, постійно доводиться фактично, міняючи свій художній і сюжетний вигляд залежно від задіяних образів.  Так, Бездомний, що відмовився прийняти логіку залежності подій людського життя від фактора долі, викладену Воландом – в будинок на самому початку роману, незабаром сам став її жертвою.


Інший доказ підпорядкованості поворотам долі виникає із численних пророкувань майбутнього людей як наслідку їхнього минулого й сьогодення й ігнорування їхньою більшістю. Яскравим прикладом отут служить пророкування смерті Берліоза в деталях, психіатрична лікарня для Бездомного або розмова про «істину» і «добрих людей» між Ієшуа й Понтієм Пілатом. У той же час самого різного роду обдурювання люди вкрай охоче «купувалися». «Сеанс чорної магії з повним її викриттям» у вар’єте, дуріння Коровьєва й Бегемота в Грибоєдові, відправлення в Ялту Стьопи Лиходєєва й багато чого, багато чого іншого, улаштоване свитою Воланда для звеселяння їхнього пана, викликало серед людей більше інтересу й подиву, чим прояв всесвітніх закономірностей.


У відношенні «високих почуттів» теж існує система об’єктивної оцінки. Система ця, при всій своїй справедливості, не щадить, однак, людських дріб’язкових слабостей. «Без драм, без драм!» – говорить роздратований Азазелло Маргариті в Олександрівськом саду, найменше замислюючись про її переживання. Щире мистецтво також було оцінено по достоїнству. Отут виявляється, що люди не в змозі навіть придумати гідну нагороду, що вона неминуча, як і покарання, і має ті ж джерела. «Виконавець» в особі Азазелло в результаті змушений пропонувати цю нагороду так, щоб не було взагалі ніякої можливості відмовитися.


Носієм і втіленням ідеї безпристрасного судді в романі виступає Воланд. Він має право карати й нагороджувати, визначати домірність причини й наслідку, з огляду на індивідуальність героїв або її відсутність. Такі, як Маргарита, ці випробування витримують; такі, як Римський, Варенуха, Ганнушка, Тимофій Квасцов і багато інші.


Манера поводження Воланда відбувається аж ніяк не від «доброти щиросердечної». Він сам під власний закону, вершителем якого є, тільки в значно меншому ступені, чим всі інші персонажі. «Усе буде правильно, на цьому побудований світ», – говорить він, натякаючи на те, що й доля Сатани повинна в підсумку вписуватися в цю побудову.


Виконання бажання Маргарити про прощення Фріди – несподіване виключення, випадковість не передбачена і малозначна – свідчить про те, що навіть диявол не здатний передбачати все. Перевага Воланда в його визнанні верховенства закону життя над всіма й відповідній оцінці своїх можливостей, звідси й деяка афористичність мовлення й стверджувальні інтонації. Його репліки звучать як аксіоми: «- ніколи й нічого не просіть! Ніколи й нічого, і особливо в тих, хто сильніше вас, самі запропонують і самі все дадуть», «…навіщо ж гнатися слідам того, що вже кінчено?»


У підсумку стає очевидно, що філософська сутність епіграфа, розглянута з багатьох різних позицій у дії роману, одержала фактичне підтвердження в епілозі. Факти, що з’явилися результатом «виконання вироку» (спокій Майстра й Маргарити, звільнення Пілата, переоцінка цінностей Бездомним, переполох серед московських обивателів), найкраще доводять вірність думки, укладеної в рядках епіграфа.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"