Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Твір по повісті М. О. Булгакова «Собаче серце»

6.12.2009

Творчість Булгакова – верхове явище художньої культури XX століття. Трагічна доля Майстра, позбавлений можливості бути надрукованим, почутим. З 1927 по 1940 рік Булгаков не побачив ні одного свого рядка в пресі.


Михайло Опанасович Булгаков прийшов у літературу вже в роки Радянської влади. Він випробував всі складності й протиріччя радянської дійсності тридцятих років. Дитинство і юність його пов’язані з Києвом, наступні роки життя – з Москвою. Саме в московський період життя Булгакова була написана повість «Собаче серце». У ній із блискучою майстерністю й талантом розкрита тема дисгармонії, доведеної до абсурду завдяки втручанню людини у вічні закони природи.


У цьому добутку письменник піднімається на вершину сатиричної фантастики. Якщо сатира констатує, то сатирична фантастика попереджає суспільство про прийдешні небезпеки й катаклізми. Булгаков втілює свою переконаність у перевазі нормальної еволюції перед насильницьким методом вторгнення в життя, воно говорить про страшну руйнівну силу самовдоволеного агресивного нововведення. Ці теми вічні, і вони не втратили свого значення й тепер.


Повість «Собаче серце» відрізняється гранично ясною авторською ідеєю: революція, що сталася у Росії, з’явилася не результатом природного духовного розвитку суспільства, а безвідповідальним і передчасним експериментом. Тому країну необхідно повернути в її колишній стан, не допустивши необоротних наслідків такого експерименту.


Отже, подивимося на головних героїв «Собачого серця». Професор Преображенський – демократ по походженню й переконанням, типовий московський інтелігент. Він свято служить науці, допомагає людині, ніколи не нашкодить йому. Гордий і величний, професор Преображенський так і сипле стародавніми афоризмами. Будучи світилом московської генетики, геніальний хірург займається прибутковими операціями по омолодженню старіючих дам. Але професор задумує поліпшити саму природу, він вирішує позмагатися із самим життям, створити нову людину, пересадив собаці частину людського мозку. Так на світ з’являється Шарік, що втілює в собі нову радянську людину. Які ж його перспективи розвитку? Нічого вражаючого: серце бродячого собаки й мозок людини із трьома судимостями і яскраво вираженою пристрастю до алкоголю. От те, із чого повинна розвитися нова людина, нове суспільство.


Шарік будь-що-будь хоче вибитися в люди, стати не гірше інших. Але він не може зрозуміти, що для цього треба проробити шлях довгого духовного розвитку, потрібна праця по розвитку інтелекту, кругозору, оволодіння знаннями. Поліграф Поліграфович Шарік (так тепер називають істоту) надягає лаковані черевики й отрутного кольору краватка, але в іншому його костюм брудний, неохайний, несмачний.


Людина із собачою вдачею, основою якого був люмпен, почуває себе хазяїном життя, він нахабний, чванливий, агресивний. Конфлікт між професором Преображенським і людиноподібним люмпеном абсолютно неминучий. Життя професора й мешканців його квартири стає сущим пеклом. От одна з їхніх побутових сцен:

  • « – …Недокурки на підлогу не кидати, у сотий раз прошу. Щоб я більше не чув жодного лайливого слова у квартирі! Не плювати! Геть плювальниця, – обурюється професор.
  • - Щось ви мене, папаша, боляче утісняєте, – раптом плаксиво виговорила людина».
  • Всупереч невдоволенню хазяїна будинку, Шарік живе по-своєму: удень спить на кухні, ледарює, творить усілякі неподобства, упевнений, що «у цей час кожний має своє право». І в цьому він не самотній. Поліграф Поліграфович знаходить союзника в особі Швондера – місцевого голови домкому. Той несе таку ж відповідальність, як і професор, за людиноподібного монстра. Швондер підтримав соціальний статус Шарікова, озброїв його ідейною фразою, він його ідеолог, його «духовний пастир». Швондер постачає Шарікова «науковою» літературою, дає тому на «вивчення» переписку Енгельса з Каутським. Звіроподібна істота не схвалює жодного автора: «А те пишуть, пишуть… Конгрес, німці якісь…» Висновок він робить один: «Треба все поділити».
  • От і виробилася психологія Шарікова, він інстинктивно почув головне кредо нових хазяїв життя: грабуй, кради, розтаскуй все створене. Головний принцип соціалістичного суспільства – загальна зрівнялівка, називана рівністю. Всі ми знаємо, до чого це привело.


    Зоряною годиною для Поліграфа Поліграфовича з’явилася його «служба». Зникнувши з будинку, він з’являється перед здивованим професором таким молодцем, повним достоїнства й поваги до себе, «у шкіряній куртці із чужого плеча, у шкіряних же потертих штанах і високих англійських чобітках». Неймовірний захід котів зараз же розплився по всій передній. Ошелешеному професорові він пред’являє папір, у якій говориться, що товариш Шарік складається завідувачем відділом чищення міста від бродячих тварин. Улаштував його туди Швондер. Отже, булгаковський Шарік зробив запаморочливий стрибок: із бродячої собаки він перетворився в санітара по очищенню міста від бродячих собак і кішок. Що ж, переслідування своїх – характерна риса всіх шаріків. Вони знищують своїх, немов замітаючи сліди власного,походження…


    Останній акорд шаріковської діяльності – донос на професора Преображенського. Потрібно відзначити, що саме в тридцяті роки донос стає однієї з основ соціалістичного суспільства, що вірніше було б назвати тоталітарним. Тільки такий режим може мати у своїй основі донос, Шарікову далекі сором, совість, мораль. У нього відсутні людські якості, є лише підлість, ненависть, злість. Однак професор Преображенський все-таки не залишає думки зробити із Шарікова людину. Він сподівається на еволюцію, поступовий розвиток. Але розвитку немає й не буде, якщо сама людина до нього не прагне.


    Благі наміри Преображенського обертаються трагедією. Він доходить висновку, що насильницьке втручання в природу людини й суспільства приводить до катастрофічних результатів. У повісті професор виправляє свою помилку, перетворюючи Шарікова назад у пса. Але в житті подібні експерименти необоротні. Булгаков зумів попередити про це на самому початку тих руйнівних перетворень, які почалися в нашій країні в 1917 році.


    Після революції були створені всі умови для появи величезної кількості шаріків із собачими серцями. Тоталітарна система цьому дуже сприяє. Через те, що ці монстри проникнули в усі області життя, Росія й переживає зараз лихоліття.


    Зовні шарікови нічим не відрізняються від людей, але вони завжди серед нас. Їхня нелюдська сутність увесь час проявляється. Суддя засуджує невинного, щоб виконати план по розкриттю злочинів; лікар відвертається від хворого; мати кидає своє дитя; чиновники, у яких хабарі стали вже в порядку речей, готові зрадити своїх же. Вага найвище й святе перетворюється у свою протилежність, тому що в них прокинувся не люд і втоптує їх у бруд. Приходячи до влади, не люд намагається розлюднити всіх навколо, тому що не людьми легше керувати. У них всі людські почуття замінені інстинктом самозбереження.


    Собаче серце в сполучнику з людським розумом – головна погроза нашого часу. Саме тому повість, написана на початку століття, залишається актуальної й у наші дні, служить попередженням прийдешнім поколінням. Сьогоднішній день так близький до вчорашнього…


    На перший погляд здається, що все змінилося, що країна стала іншою. Але свідомість і стереотипи залишилися тими ж. Пройде не одне покоління, перш ніж шарікови зникнуть із нашого життя, люди стануть іншими, не стане пороків, описаних Булгаковим у його безсмертному добутку. Як хочеться вірити, що цей час  настане!..



    1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
    © 2000–2017 "Литература"