Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Козацькими шляхами

17.12.2010

Козацтво, оспіване в піснях і думах, збережене в легендах, наснажувало не одне покоління романтичними уявленнями про незвичайну мужність, рішучість, сміливість; плекало в душах юнаків певний ідеал, до якого слід прагнути. Часто вживаючи слова «козацька слава», «козацький дух», ми особливо не замислюємося над глибинним змістом цих слів, а варто це робити, бо тоді вони стають більш вагомими й значущими. Історію козацтва слід вивчати не за кілька годин, не за кілька уроків, бо воно було настільки складним і цікавим, з ознаками державності формуванням, що йому слід приділити більш пильну увагу. Враховуючи нинішній стан речей у нашій державі і в нашому суспільстві, про козацький дух треба говорити частіше, співвідносячи його з історичною епохою, але водночас і з тим, як слід ставитися до рідної землі, до своєї країни.


А що є власне козацький дух? Ніде ви не знайдете визначення, яке чітко окреслювало б це поняття. Кожне покоління вкладало в нього свій смисл, своє розуміння, та неодмінним залишалося одне: це щось високе й святе заради блага цілого краю, цілого народу. Тож можемо стверджувати, що поняття — козацький дух — належить до моральних категорій, до тих загальнолюдських цінностей, які плекає та зберігає народ, бо спираються ці цінності на любов до рідного краю, самопожертву заради Батьківщини, честь воїна, самовідданість побратимству, пошану до батьків. Я перерахував чесноти козацькі, яких вони навчалися спершу в козацьких школах, а потім підтверджували своїм життям. Чи ж не такими були ті, хто в роки Вітчизняної війни йшов боронити рідну землю, аби діти й онуки мали майбутнє у вільній країні? Чи ж не такими виявилися пожежники, які кинулися гасити пожежу на Чорнобильській АЕС?


Так, я вважаю, що козацький дух живий і нині, незважаючи на те, що зараз мовиться багато слів, за якими не відчувається ні відповідальності, ні, тим паче, честі. Щось подібне було в усі епохи, та час невблаганно розставляє все на свої місця, а поняття честі, гідності, самовідданості лишаються неоціненними скарбами народу, які береже він, як зіницю ока.


Традиційна українська хата, за визначенням багатьох іноземних мандрівників і дослідників, які свого часу побували на наших землях, являла цілком оригінальний витвір. Вона була самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцій. Зводячи той чи інший тип житла, народні” будівничі виробили цілу систему прийомів з використанням унікальних і пропорційних силуетів. Не випадково французький військовий інженер Г, Боилан, мандруючи в XVII ст. по Дніпру, захоплювався високим мистецтвом народного зодчества. Ще один іноземець, німецький географ Й.-Г. Коль на початку XIX ст. написав у своєму записникові, що українці живуть в охайних чистих оселях, які називають хатами і які начебто всміхаються. Ось таке враження лишилося в дослідника. Господині не задовольнялися тим, що (як і голландці) кожної суботи мили їх, а ще й раз на два тижні білили житло. Від того хати мали вельми чепурний вигляд, немовби свіжовибілене полотно. Які слова вживаються, коли йдеться про українську хату? Чепурна, біленька, мов квітка, привітна, гостинна тощо.


Ось така коротка історична довідка про українську хату. У народі українська хата оспівана в піснях, оповита різними легендами та казковими переказами, опоетизована майстрами слова. Не лишились осторонь і художники, вони в багатьох своїх картинах намагалися ввести в композицію обов’язково хоча б елемент хати. І це надавало певного колориту й визначеності всьому полотнищу.


Хата була й буде символом добра й надії. її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність і сподіваннями на чисте небо над головою. Тільки люди, які мають красиву душу й добре серце можуть творити ці символи для нащадків.


Час минає, змінюється архітектура будівель, хат стає все менше по Україні, натомість з’являються котеджі. Та як би ми не називали сучасні будинки, суть хати не зміниться — це той берег, до якого легко причалювати, це той момент у житті кожного, коли хочеться, переступивши поріг житла, вклонитися батькам, пращурам-, власне, історії свого роду.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"