Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду (за романом «Вершники»)

7.12.2010

З прадавніх часів із покоління в покоління наші мудрі пращури передавали нам просту й велику мудрість, яка висловлена ще в «Повісті минулих літ»: живіть у злагоді, шануйте один одного — міцно стоятимете на своїй землі. Та, здається, віки минають, а народ не мудрішає, не одну криваву сторінку ми, українці, вписали у свою історію, на відстані років жахаючись трагічних наслідків.


Однією з таких сторінок була громадянська війна, що з червоним прапором увійшла в Україну. Нині, здається, нікому б і на думку не спало обирати колір знамена, що-символізував би||ров убитих. Коли таке символічне значення вкладати в колір прапора, то виникає цілком’логічна думка: ті, хто під ним шикувалися, готові вбивати заради ідеї? По-дикунськи звучить, але ж так було. Тоді не допомогли ні мудрі настанови пращурів, ні життєва мудрість.


Будь-яка громадянська війна — це не героїчна сторінка, це величезна трагедія народу, це пляма на совісті тих, хто вбивав не загарбника, а свого таки- — єдинокровного. День початку такої війни має бути на багато років днем скорботи, днем пам’яті, аби не повторити минулих помилок.


Багато написано про громадянську війну і в українській, і в російській літературі, проте часто в героїчному ключі. Ясно, що письменники виконували «замовлення» щодо прославлення революційних здобутків жовтневої революції. Зокрема, і твір Юрія Яновського «Вершники» теж написаний «під замовлення», проте він вирізняється серед безлічі інших. У чому ж суть такої .відмінності?


Розгадка цього феномену полягає у світобаченні та світовідчутті самого письменника. Юрій Яновський — письменник-романтик, світ був для нього безмежним, загадковим, манливим. Письменник ніколи не прагнув когось наслідувати щодо змісту, форми художніх творів, він сміливо відкидав усталені схеми, трафарети, банальні підходи. Про нього не скажеш, що на його творчість мали вплив якісь корифеї літератури. Уже перші збірки новел («Мамутові бивні», «Кров землі») засвідчили відхід від народно-просвітницьких традицій XIX ст. і певну прихильність до ідей футуризму та пошук нових шляхів в українській літературі.


Яновський мав потужний талант і від самого початку творчого шляху сповідував високу духовність, пріоритет загальнолюдського, християнського. Олесь Гончар, оцінюючи майстерність письменника, слушно зауважував, що за Яновським утвердилась репутація художника-новатора, творця образів сміливих і несподіваних, блискучого стиліста, який, торуючи в сучасній літературі нові шляхи, водночас глибоко знав і глибоко відчував народну художню традицію.


Особливої уваги заслуговує твір Юрія Яновського «Вершники». Композиційно роман складається з восьми новел, які не пов’язані єдиним сюжетом, але поєднані головною авторською настановою: показати через внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної, світобудови. Персонажі втілюють у собі людське й національне прагнення збудувати кращий світ на землі.


Братовбивча громадянська війна прокотилася кривавою хвилею по Україні, часто залишаючи членів однієї сім’ї в жахливому протистоянні, де на кону було життя. Ця війна зображувалася в піднесено-романтичному забарвленні, як боротьба правого діла (червоних) проти неправди і зла (усі інші). Яновський теж виконував певне замовлення: показати боротьбу й перемогу червоних (тобто народу) за своє щастя. Але, як і кожен справжній майстер слова, Яновський (свідомо чи мимоволі) дав нам повну картину того, що відбувалося тоді в Україні.


 І цю страшну трагедію братовбивства показав письменник на прикладі роду Половців, які за велінням долі опинилися по різні боки барикад.


«Подвійне коло» — перша новела роману. У революційній боротьбі один проти одного виступили брати Половці, які не жаліли братських життів у бажанні відстояти свої політичні погляди — і по черзі на землю летять їхні голови (денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Опанаса): їх стинають один одному рідні брати. Непереможним залишається тільки більшовик Іван Половець, що цілком «узгоджувалося» з розвитком пореволюційної історичної науки.


Описане видається жорстоким і незрозумілим. Суть тієї жорстокості «пояснює» Іванові комісар Герт: мовляв, братовбивча війна розпочалася тому, що брати були хоч і одного роду, та не одного класу (Ленінський постулат про закони класової боротьби): «…рід розпадається, а клас стоїть». Читачеві є над чим замислитися. Ю. Янов-ський емоційно й переконливо зображує трагічну суть громадянської війни — розпад родини, розпад нормальних людських стосунків між тими, хто є народом, родиною. Чого варта будь-яка «правда», якщо в основі її лежить право на вбивство заради ідей — ось у чому головна думка цієї новели. Чи не завеликою є така ціна для нації?


 Юрій Яновський — справжній майстер і творення образів, і вміння передати ніби стиснутий, мов пружина, час, що згодом, розкручуючись, аж завихрить картинами, образами, деталями, звуками. Автор не підтримує кривавої різні, хоча вона нібито й виправдовується світлим майбутнім. Адже як може будуватись майбутнє після прокляття рідного брата, після порушення простої батьківської заповіді: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду»? Маю переконання, що і в наш час існують проблеми, порушені Ю. Яновським, тож слід бути пильними й не повторити історичних помилок.


 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"