Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Kharkiv and its history

23.02.2010

Харків — є обласним центром і столицею Слобожанщини. Розташований при злитті річок Харків, Лопань, Уди, він завжди був важливим промисловим, комунікаційним і культурним центром. Своєю назвою місто, найімовірніше, завдячує річці Харків. Російський історик М. Арістов вважав, що ця назва походить від назви куман-ського поселення «Шарукань», що існувало на території сучасного Харкова.


Згідно з популярною легендою, назва міста пов’язана з прізвищем козака Харка. Та відомо, що території довкола Харкова було заселено ще в II тисячолітті до н. е. Віднайдено залишки поселень бронзової доби, скіфські кургани (VI—III ст. до н. е.) та сарматські релікти (II—I ст. до н. е.). На території міста було віднайдено залишки Черняхівської культури (II— V ст.). А нещодавно поряд було знайдено Донецьке городище — місто-фортецю слов’янських племен, датоване раннім середньовіччям.


З ХІІ по ХVII ст. територія сучасної Харківщини була Диким степом, який перебував під куманським, а потім татарським контролем. На початку XVII ст. ці землі формально належали московитам, які почали висилати сюди свої військові форпости, а також поодиноких розвідників, які мали зробити опис і мапування краю. Пізніше козаками разом із московським служилим людом було побудовано фортифікаційну лінію проти кримських татар. У ці часи почали виникати й села вільних козаків із Гетьманщини та невеликі поселення втікачів з правобережжя, котрі називалися слободами (звідси й назва «Слобідська Україна»). У середині XVII ст. на території сучасної Харківщини уже існувало кільканадцять таких поселень.


Загальноприйнятою датою заснування Харкова є 1654 рік, коли козаки під проводом І. Каркача почали будівництво військової фортеці на плато між річками Харків і Лопань. Фортецю було добудовано 1659 року. З середини 70-х років XVI ст. вплив московитів у цих землях починає стрімко зростати. Московський уряд приймає низку законодавчих актів, що забезпечували тісний зв’язок Московії (пізніше Росії) зі Слобідською Україною. Хоча козаки формально підпадали під юрисдикцію московитів, вони, будучи окремим потужним військовим об’єднанням, за «Черкеським звичаєм» мали право на власне самоврядування, вільне заселення земель, торгівлю та промисли. Але Петро І заборонив ці вольності.


Протягом останніх десятиліть XVII ст. та усього XVIII ст. Харків залишався оборонним аванпостом. Російські «служилі люди» та купці жили у фортеці, а більшість козаків — за її межами в довколишніх слободах і селах. Вони займалися рибальством, бортництвом та скотарством. З 1659 до 1765 Харків був столицею харківського регі-менту — найбільшої козацької військово-адміністративної одиниці Слобідської України. Протягом 1660–1662 років у фортеці було збудовано нові адміністративні будівлі (включно з будинком управителя) та церкви.


У XVIII ст. межі фортеці вже сягали за Лопань і Харків. 1724 року в Харкові була 61 вулиця та 1300 дворів. 1732 року чоловіче населення міста становило 3 700 душ, 2 500 із яких були козаками. Поступово місто перетворювалося з військового аванпосту на торгівельний центр. Цьому сприяло й розширення Російської імперії у південному напрямку. Татари досі не зачіпали фортеці, хоча час від часу спустошували навколишні села. Російські війни проти Швеції й України, Туреччини та Польщі висмоктали з міста майже все козацьке населення й підірвали його економіку. Значну частину міста було зруйновано пожежею 1733 року, більшість населення вимерла під час чуми 1738 та 1741 років. І все ж таки Харків відроджувався і зростав завдяки своєму економічно вигідному розташуванню, котре сприяло і його культурному зростанню. У XVIII ст. харківські сезонні ярмарки дедалі дужче приваблювали купців не лише з Києва та Москви, але й із інших міст Європи.


1734 року було засновано Харківський колегіум, який був найкращим навчальним закладом Слобідської України до відкриття Харківського університету 1805 р. А 1789 року було відкрито дві гімназії. За правління намісників і губернаторів, у чиїх руках з 1777 р. було сконцентровано адміністративну владу, Харків забудовували згідно з імперськими стандартами урбаністичної архітектури, що розроблялись у Санкт-Петербурзі. Тоді почали централізовано будувати нові кам’яні будівлі адміністративного, комерційного та культового призначення, а також приватні будинки для заможних міщан. Харків був також і центром військового округу з високою концентрацією військових і членів їх родин. Із заснуванням Харківського університету та університетського видавництва (1805 р.), зусиллями В. Н. Каразіна та українського дворянства, Харків стає і значним освітнім і видавничим центром України та всієї Російської імперії. У ХІХ ст. було відкрито ще декілька вищих навчальних закладів, серед яких був Інститут шляхетних дівчат (1815 р.). На межі ХХ ст. у Харкові було 60 культурних, мистецьких і наукових товариств, художня школа, фондова біржа, оперний театр, музична школа, музей і публічна бібліотека. У цей час було побудовано нові будівлі дворянського зібрання, військової академії, театру, думи, багатьох комерційних установ і приватних будинків. Починаючи з останнього десятиліття ХІХ ст. відомий український архітектор Бекетов спроектував низку споруд у стилі модерн.


Однак, муніципальні послуги були вкрай поганими, і Харків мав репутацію брудного міста. У негоду його вулицями було неможливо рухатись. Спорудження каналізаційної мережі було розпочато тільки 1912 року. Освітлення міста газовими ліхтарями почалось у 80-х роках ХІХ ст., а електричні ліхтарі з’явились на околицях Харкова вже 1897 року. Перший трамвай було пущено 1906 року. Медичне обслуговування було теж незадовільним. Протягом ХІХ ст. існували тільки пересувні лікарні. У ХІХ ст. велика кількість росіян приїхала до Харкова. Це спричинило істотне зменшення процентної кількості українського населення в місті. На кінець ХІХ ст. лише 25% мешканців Харкова вважали українську своєю рідною мовою. У середині ХІХ ст. у місті було близько 200 примітивних виробничих підприємств, на яких працювали 4 500 робітників. 2 500 робітників займалися виробництвом цегли, шкіри, вовни, мила, тютюну, воску, рослинної олії та ін. Але харківська промисловість і торгівля отримали потужний поштовх до розвитку у 60-х роках, коли було скасовано кріпацтво, й особливо 1868 року, коли через місто було прокладено залізницю. З 1810-х рр. Харків став важливим центром українського культурного відродження. Тут було надруковано багато перших українських мовознавчих, етнографічних, історичних і літературних праць. Тут жили та працювали визначні діячі української культури: Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Арте-мовський, М. Костомаров та інші. Харківська літературна школа романтиків є відомою в усьому світі.


Страницы: 1 2


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"