Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Постать Павла Чубинського

30.01.2010

Недалеко від Києва, на мальовничому хуторі, в родині Чубинських підростав допитливий і жвавий хлопчина Павлусь. Життя його мало чим відрізнялося від життя інших сільських хлопчаків, його ровесників. Хіба що хата у Чубинських була вища і світліша за інші, і жили у тій хаті не зарозумілі й пихаті пани, а істинні, справжні інтелігенти.


Павло водив дружбу з простими сільськими хлопчаками. Особливо приваблювали малого Павлуся народні звичаї, легенди, прислів’я та приказки. Спілкування із сільськими хлопцями збагачувало його новими знаннями про народну творчість, будило все сильніший потяг до фольклористики. Коли Павлусь підріс, у нього виникло бажання чимось віддячити своїм добрим друзям. Невдовзі він організував / своєрідну початкову школу в своєму домі, де навчав хлопчаків читати й писати. Цією захоплюючою грою перейнялися згодом і батьки Павлуся, а їхній будинок перетворився в осередок просвіти й милосердя. Тут сільські дітлахи не лише долали перші сходинки освіти і культури, а й знаходили тепло, ласку й батьківське піклування.


Немов у море, пірнав Павло Чубинський у народну стихію. А цікавило його все: весілля, вечорниці, ярмарки… Скільки тих зошитів було списано піснями, легендами, казками… Частенько він допомагав людям і як юрист, бо ж чимало в Україні було знедолених і скривджених… Розуміли його люди і любили. Бо сам він, простий і доступний, добрий і щирий, готовий був кинутися на допомогу першому зустрічному. Та не всім до вподоби був цей дивовижний, непосидючий чоловік. Багатьом можновладцям та манкуртам муляли очі і його проста полотняна вишиванка, і його звичайний солом’яний бриль, і дружба з селянами. І стали вони міркувати, куди б це заслати того Чубинського подалі від України. І заслали. Аж у Архангельську губернію, на далеку північ Росії. Але не врахували вони одного, що залишилися на Батьківщині його душа, його друзі, його пісні… Одна із пісень викликала особливу лють його недругів, пісня, яка згодом стала нашим національним гімном, – «Ще не вмерла Україна». Лише через сім років повернувся Павло Платонович на рідну землю і з новим завзяттям став працювати для її добра. Об’їздив десятки сіл і міст Київської, Полтавської, Подільської, Волинської та інших губерній, зібрав десятки тисяч народних перлин, що ледве вмістилися в дев’ять товстелезних книг.


І хоч тяжка хвороба 1884 року забрала від нас Павла Платоновича Чубинського, проте вічно живими залишаться врятовані ним твори народного мистецтва.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"