Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Жіночі образи в романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”

16.02.2011

З Печоріним у романс пов’язані долі чотирьох жінок: черкешенки Бели («Бела»), довговолосою «ундини», подруги контрабандиста Янко («Тамань»), княжни Мері і княгині Віри («Княжна Мері»); цю галерею жіночих образів завершує епізодична постать Насті, «гарненькою доньки старого урядника» («Фаталіст»). Героїні не вступають у відносини ні один з одним, ні (за небагатьма винятками) з іншими персонажами. Вони постають як свого роду дзеркало, відображає ті чи інші сторони характеру і духовного світу Печоріна. Однак жіночі образи мають і самостійне значення. Перша з повістей присвячена Белі, шістнадцятирічної доньки черкеського князя, і названа її ім’ям. Згадуючи Белу, оповідач (Максим Максимович) малює привабливий портрет юної горянки: «… висока, тоненька, очі чорні, як у гірської серпи …». Бела – «діва гір», що виросла в природному середовищі, в оточенні гордих і гарячих людей. Вона легка і граціозна, але в той же час полохлива і «дика».


Героїня неосвічені і насилу розмовляє російською мовою, але її очі говорять про напруженого внутрішнього життя: вони то «зазирають вам у душу», то блищать, «ніби два вугілля», то тьмяніють від горя. Бела виросла у патріархальній обстановці, виховувалася в мусульманській вірі. Безроздільна відданість коханому чоловікові багато в чому обумовлена цими обставинами. Однак героїня вірна не тільки в любові. Вірність – органічна властивість з натури. Тому перед смертю княжна відмовляється змінити віру своїх предків і прийняти християнство, хоча їй боляче думати, що інша жінка буде в раю подругою Печоріна. Історія Бели трагічна. Брат зраджує її заради красеня-скакуна, батько гине від руки Казбич, а Печорін, який став сенсом її життя, байдужіє до неї. Кинджальний удар обриває життя Бели. «Вона добре зробила, що померла», – зауважує оповідач, усвідомлюючи, що рано чи пізно Печорин кинув би знудила йому «дикунку». По-своєму трагічна і історія Мері.


Подібно Белі, вона стає іграшкою в руках Печоріна. Доглядаючи за Мері і домагаючись її прихильності, він лише тішить своє самолюбство. Але в той же час спілкування з Печоріним пробуджує в Мері душу, змушує її не тільки страждати, але і (завдяки стражданню) мислити. Мері належить до того ж стану, до тієї ж культурному середовищі, що і Печорін. Вона розумна, освічена, начитанна. Вернер повідомляє, що княжна читає Байрона в оригіналі і знає алгебру (навіть княгиня Литовська, мати Мері, «живить повагу» до розуму і знань дочки). Зустрівши Мері вперше, Печорін відразу відзначає в її зовнішності риси, що вказують на приналежність до аристократичного суспільства. Мері одягнена «за суворими правилами кращого смаку: нічого зайвого»; її хода легка і благородна; від неї вест «нез’ясованим ароматом». Крім того, княжна «гарненька»: у неї довгі вії і дивовижні, «оксамитові», очі. Княжна дивиться на своїх шанувальників з числа «водяний» молоді «з деяким презирством». Вернер бачить в цьому аристократичну зарозумілість, але подальші події показують, що звички і звичаї «водяного суспільства» заслуговують «деякого презирства». Мері молода і тому безпосередня і «чутлива».


Вона «пташки» кинулася на допомогу Груші нікому, коли той впустив склянку і не зміг його підняти (заважали милиці). Паралельно з історією княжни розвивається роман Печоріна з Вірою – єдиною жінкою, до якої герой відчуває глибоке, перевірене часом відчуття. Для Печоріна Віра уособлює собою ідеал жінки. Вона красива, розумна, тактовна. Печорін цінує в Вірі те, що вона розуміє його, знає всі його недоліки, але все-таки любить. Проте цей образ, але думку ряду критиків (від Бєлінського до Набокова), поступається іншим жіночим персонажам в художній переконливості. У яскраво індивідуалізованих образах героїнь автор втілив різноманітні відтінки жіночого характеру та психології, показав різні соціальні типи.


 Віра і княжна Мері – світські дами, які належать до тієї ж соціальному середовищі, що і Печорін. Черкешенка Бела і довговолоса дівчина з «Тамані» – екзотичні «дикунки», що виросли в обстановці, нескінченно далекій від світу дворянської культури. При всіх відмінностях героїні схожі в одному: кожна з них стає жертвою Печоріна – жертвою його егоїстичних пристрастей, витребеньок та честолюбства; кожної Печорин приносить зло. Гине Бела, змушена тікати з рідного дому подруга Янко, страждає Віра, принижена Мері. Але в той же час саме Печорин відкриває для люблячих його жінок можливість відчути всю повноту емоційного життя, саме завдяки зустрічі з ним героїні дізнаються щось важливе про власній душі.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"