Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Зображення глибокого, безкорисливого почуття любові

17.02.2011

Відкриваєш зібрання творів О. І. Купріна і поринаєш у дивовижний світ його героїв. Всі вони дуже різні, але в них є щось, що змушує співпереживати їм, радіти і засмучуватися разом з ними.  Незважаючи на безліч драматичних ситуацій, в його творах життя б’є ключем. Його герої – люди з відкритою душею і чистим серцем, повстають проти приниження людини, що намагаються відстояти людську гідність і відновити справедливість.


Однією з найвищих цінностей у житті А. І. Купріна була любов, тому в своїх повістях “Поєдинок”, “Гранатовий браслет”, “Олеся” він торкається цієї животрепетну для всіх часів тему. Ці твори об’єднують спільні риси, найголовніша з яких – трагічність долі головних героїв. Здається, що ні в одному з прочитаних мною літературних творів тема кохання не звучить так, як у Купріна. У його повістях любов безкорислива, самовіддана, не спрагла нагороди, любов, для якої зробити будь-який подвиг, піти на муки зовсім не праця, а радість.


Кохання у творах Купріна завжди трагічна, вона свідомо приречена на страждання. Саме така всепоглинаюча любов торкнулася поліської відьми Олесі, яка полюбила “доброго, але тільки слабкого” Івана Тимофійовича. Героям повісті “Олеся” судилося зустрітися, провести чудові хвилини удвох, пізнати глибоке почуття любові, але їм не судилося бути разом. Таку розв’язку зумовили багато причин, що залежать як від самих героїв, так і від обставин.


Повість була написана в 1898 році. Головний герой Іван Тимофійович – пан, якого доля закинула в глухе село Волинської губернії, де він жив у старому поміщицькому будинку разом зі слугою. Саме після його розповіді про місцеву відьмі Мануйлихи герой знайомиться з Олесею – її внучкою. Купрін не вдавався в опис головного героя, тому про нього ми знаємо мало. Зате образ головної героїні автор показав чудово.


Олеся – красуня-дикунка, вона виросла в глушині лісів, в хатинці на болотах, після того, як її бабусю разом з нею вигнали з села за чаклунство. За словами Купріна, в дівчині не було нічого схожого на місцевих дівчат. Олеся відрізнялася добротою, свіжістю розуму, здатністю на глибоке почуття.


Відразу ж після знайомства між не!про та Іваном Тимофійовичем зав’язується дружба. Дівчина все більше переймалася довірою до частого гостя, а він багато дізнається про Олеся. Вона розповіла йому, що ворожила на нього, але не хотіла відкривати, що випало: “Будь ласка, не питайте … Недобре вам вийшло “. Гість не повірив, а Олеся сказала: “От коли мої слова збудуться, ви мене тоді згадайте”. Адже не знав він, на відміну від дівчини, що прогноз збудеться.


Отже, герой став частим гостем в хатинці. У нього з Олесею увійшло в звичку, що вона проводжала його до Іріновского шляху. По дорозі у них зав’язувався цікаву розмову. Саме з того, про що вони говорили, можна судити про багатство їхнього духовного світу. Олеся розпитувала його про все, що її хвилювало, вона мала свіжим уявою. Багато чого їй здавалося дивним, казковим, неправдоподібним, але дівчина охоче приймала все, що говорив гість. Барина вражали здібності Олесі: “Знаєш, що мене дивує в тобі, Олесю? Ось ти зросла в лісі, нікого не видавши. Читати ти, звичайно, теж багато не могла … А між тим ти так добре кажеш, не гірше цієї панянки “. “Про любов між нами не було сказано ще ні слова, але бути разом для нас вже стало потребою”. Але одного разу відносини між ними змінилися. Олеся більше не проводжала гостя, вони ні про що не говорили. Кілька днів Іван Тимофійович не був у хатинці через хворобу, але коли прийшов, Олеся знову була йому рада. “На цьому чарівному, новому для мене особі в одну мить відбилися, змінюючи один одного, подив, переляк, тривога і така сяюча посмішка любові …” У цей день Олеся зізналася в любові, віщування стало збуватися. Дівчина знала, що буде нещасна, як все обернеться, але пішла на це: “Я думала, що можна піти від долі. Тепер мені все одно, все одно … Тому що я люблю тебе “.


А слова: “Я ніколи не попрекну тебе, ні до кого ревнувати не стану …” У цьому виражається глибоке, безкорисливе почуття дівчини. Яким же сильним має бути це почуття, щоб заради нього потім бути нещасною: “… здається, все б на світі віддала, аби з тобою хоч хвилиночку ще побути. Нехай, думаю, що буде, те буде, а я своїй радості нікому не віддам “. Ваня, так вона його називала, теж боявся, але він любив її. Майже цілий місяць тривали їх зустрічі, але наближався час від’їзду. Ваня не міг сказати коханій це, тому відтягував час. Тоді Іван Тимофійович запропонував їй вийти за нього заміж. Йому було все одно, що вона незаконна, проста, неосвічена дівчина. Між ними відбулася розмова про церкву. Справа в тому, що Олеся не була хрещеною і в церкву не можна їй було ходити, тому що вона вважалася відьмою. Дівчина не погоджувалася, але вслід йому сказала: “… знаєш, мені страшенно хочеться зробити тобі щось приємне … ти б дуже був задоволений, якби я коли-небудь пішла до церкви?” На це вона йшла ради нього! У Вані був смутний потяг серця відрадити її, але він не послухався його.


 З цього моменту їх відносини невблаганно наближалися до трагічної розв’язки. “Олеся переламала свою боязнь і прийшла до церкви. Іван Тимофійович дізнався від однієї людини, що на площі перебродскіе дівчата зловили відьму, оточили її, хотіли вимазати дьогтем, побили, але їй дивом вдалося втекти. Коли бігла, то вигукнула загрозу. Ваня примчав до хатинки, де сиділа ст руху Мануйло-ха біля ліжка хворої Олесі. Він заплакав, а вона заспокоювала його: “Не будемо ж плакати, поки ми разом, давай хоч останні дні проведемо весело”. Дівчина сказала, що їм з бабусею треба виїхати, тому що вона посварилася людям: “А тепер трохи що трапиться, зараз на нас скажуть … всі ми будемо винні …”, бо були вже такі випадки. Олеся послухалася долі: “Значить, не хоче доля нашого з тобою щастя … А якщо б не це, хіба, ти думаєш, я чого-небудь злякалася б? ” Вони попрощалися. Побоювання героїні виправдалися. Вночі пішов сильний град, який побив жито у селян. Іван поїхав попередити жінок про небезпеку, але коли він приїхав, їх вже не виявилося. Герою самому треба було їхати, так як про нього громада кричала недобре.


Отже, ми бачимо, чим закінчилося кохання героїв. Але все-таки, які ж причини зумовили трагічність їхньої долі?


По-перше, герой сам винен. Він виявився слабким, не потрібно було взагалі йому йти в цю хатинку, не треба було зустрічатися з Олесею. Послухав би він того, що сказали карти. Але врешті-решт він міг забрати її з собою туди, де б їх не знали. Може, якби Ваня послухав серця і не дозволив Олесі піти до церкви, ніхто б її не зачепив. Олеся теж знала, до чого можуть привести їх відносини, але продовжувала зустрічатися з ним. Ще в цій трагедії винні люди, їх темрява, затурканість, страх перед відьмами і чаклунами.


Страницы: 1 2


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"