Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Лідочка – героїня комедії Сухово-Кобиліна “Весілля Кречинського»

15.02.2011

Лідочка – героїня комедії А.В, Сухово-Кобиліна “Весілля Кречинського» (1854) і драми «Дело» (1861, сцен. назв. «Віджитого час» – 1882). Л. Муромська, багата наречена, входить в п’єсу наївною, соромливою, провінційною дівчиною. Вона відверто радіє столичного життя, без розуму закохана в Кречинського і з завмиранням серця чекає весілля. Ясний, простий, нехитрий спосіб, що не руйнує межі характерною для домашнього укладу манери поведінки. Але драматург поволі ламає усталені стереотипи.


 За зовнішньою скромністю і банальної лексикою автор приховує неординарної людини. Л. сприймає життя грунтовно, серйозно. Саме цього не зрозумів Кречина-ський, затіваючи з нею нелюдську гру. Для нього Л. – «якась парена ріпа, нуль якийсь». Але поступово, до третього акту комедії, виявляється серйозність характеру Л. Рятуючи К. від в’язниці, здійснюючи самовідданий вчинок, Л. логічно «переходить» у простір драми. У «Справі», подібно послушницю (не випадково в першій п’єсі виникає мотив монастиря), Л. гамує себе і оточуючих перед відчаєм, страхом розорення.


 Л. високо тримає голову, вірить у божественну справедливість, бо в душі своїй не відчуває жодної провини. Внутрішня стійкість і мужність поєднуються »Шв. з тверезим знанням, що світ страшний і добром їх справа не закінчиться. На хвилину (єдиний монолог третього дії) вона, як романтична героїня, відкриє глядачеві свою серцевий біль, вічну любов до Кречинського, але в цілому образ даний як закрита система: душа Л. – таємниця для стороннього погляду. Характер Л. позбавлений подробиць, але окремі його риси, навіяні образами більш знаменитих героїнь (Тетяна Ларіна, Ліза Калітіна, Наталя з «Рудіна»), складаються у цілісний образ. Л. – знак якогось жіночого типу. Через образи Л. та її батька Муромського Сухо-во-Кобилін по-новому вирішує тему маленької людини. Він відмовляється від станового критерію, йому не важливо соціальне становище, тому не Расплюев і не Тарелкін існують в межах тематики «маленької людини».


У структурі російської державності приватна людина Сухово-Кобиліна – ніщо. Його безкарно принижують, грабують, ображають, він засіб для наживи (для Кречинського чи для всієї соціальної машини). Автор, не виводячи Л. за межу сімейних відносин, вводить образ у простір соціальної проблематики. Природний людина без маски не здатний вписатися в грандіозний державний виставу, не має гідної ролі в офіційній ієрархії. Доля Л. після смерті батька («Дело») не відома, але можна здогадуватися, що перспектива її трагічна. Кращі виконавиці ролі Лідочки: М. Н. Єрмолова (1871), Г. Н. Федотова (1882) – перша грала у «Весіллі Кречинського», друга – у «Ділі».



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"