Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Літературні жанри (роди)

10.02.2011

Епос – рід літератури, що прагне зобразити дійсність в її об’єктивній сутності, в об’єктивному перебігу подій, сюжетному їх розвитку, наче поза втручанням автора. Як уже було відмічено, епічні твори – розповідні. Зображення в у них ведеться від реального чи умовного оповідача (оратора), рідше свідка чи учасника подій.


Епічні твори здебільшого пишуться прозою.


1.Новела (італ. — новина) — це невеликий розповідний твір із гострим, захоплюючим сюжетом про незвичайну подію з несподіваним кінцем. Як літературний вид новела склалася в епоху Відродження. Широкого поширення набула в багатьох європейських літературах ХІХ-ХХ століть. Найчастіше в новелі подаються один-два епізоди з життя однієї або кількох осіб. Портрети дійових осіб змальовані скупо, у характерах бачимо лише кілька головних рис. Головну увагу в новелі автор іноді звертає не на зовнішні події, а на переживання героїв.


Основні риси новели: сюжет має другорядне значення; психологізм; несподівана розв’язка.


Майстрами української новели є І. Франко, М. Коцюбинський, В. Стефаник, С. Васильченко, А. Тесленко, Г. Косинка, В. Винниченко, Гр. Тютюнник та ін.


2.Оповідання – невеликий за обсягом прозовий твір, фабула якого обмежена одним (іноді кількома) епізодами з життя одного персонажа чи персонажів.


Оповідання – найпоширеніший літературний жанр. Сюжет цього епічного жанру зазвичай однолінійний, чіткий за будовою, композиційно розгортається від зав’язки до розв’язки. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє промовиста семантика художньої деталі. Розповідь може вестися від третьої (М. Коцюбинський «Харитя») або від першої особи (у творах Марка Вовчка).


Інколи буває важко визначити видові межі оповідання і новели, часто їх плутають. Але новела вирізняється більшим психологічним напруженням сюжету, більшим ступенем його ґрунтовної обробки. Зрідка оповідання бувають більшого розміру, досягаючи формату повісті, як це бачимо в М. Коцюбинського («Дорогою ціною»). У цілому оповідання посідає проміжне місце між новелою та повістю. В українській літературі майстрами цього жанру є О. Кобилянська, М. Хвильовий, А. Тесленко, В. Підмогильний та багато інших.



3.Нарис (рос. – очерк) – прозовий документальний твір, у якому автор, використовуючи образні засоби, змальовує справжні конкретні події, місцевість, а дійові особи є реальними людьми. Якщо в новелі та оповіданні автор має більше права на вигадку, художній домисел, то нарис змальовує реальні події. Зародився в арабській та європейській середньовічній літературах, згодом поширився в Англії, особливого поширення здобув за доби реалізму (І. Франко).


На відміну від оповідання чи новели нарис не має завершеної фабули, яка означена здебільшого фрагментарно з єдиною сюжетною лінією. У нарисах йдеться про важливі суспільні події, змальовуються портрети видатних діячів чи відомих осіб, проблеми сучасності, тобто нарис швидко реагує на злободенні вимоги сучасності. Вони можуть мати вигляд дорожніх нотаток, портретними, науково-популярними тощо. Цей жанр був розповсюдженим під час Другої світової війни (О. Довженко, М. Шумило). Авторів нарисів ще називають нарисовцями.


4.Есе (фр. – спроба, нарис) — короткий історичний, критичний чи інший нарис, що відзначається вільним теоретичним трактуванням питання. Головну роль у ньому відіграє не відтворення факту, а відображення вражень, роздумів і асоціацій, тому стиль есе відзначається яскравою образністю, суб’єктивністю, афористичністю тощо. Стиль есе відзначається образністю, афористичністю, близькістю до розмовної мови. Бувають філософські есе та літературно-критичні. Автори останніх не претендують на аналіз твору або творчого шляху письменника, а лише обмежуються роздумами про них, підкреслюючи суб’єктивність свого ставлення. В українській літературі есе писали В. Винниченко, Є. Маланюк, Ю. Липа. Нині з’являються змішані форми есе. наприклад, роман-есе, повість-есе тощо.


5.Повість - розповідно-описовий твір, у якому йдеться про одну або кілька подій у житті однієї чи не багатьох дійових осіб. Найчастіше це історія одного людського життя, яка так чи інакше торкається доль інших людей, розказана від імені автора чи самого героя. Але на відміну від менших прозових жанрів повість характеризується поглибленим змалюванням персонажів, описами, загостреною проблематикою, авторськими роздумами у формі відступів. Сюжет однолінійний, переважно акцентований на аналізі одно чи двох конфліктів, відзначається повільним розвитком дії, відносною простотою композиції; фінал здебільшого відкритий, випливає з логіки зображуваних подій, описи рівномірно чергуються. Особливе місце в повісті відводиться автору, розповідь якого об’єднує всі складові частини твору у композиційну єдність.


Першою українською повістю вважається «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка, але витоки жанру походять від часів києворуського та козацького літописання (пор. «Повість минулих літ»). Прикладами повістей в українській літературі є «Микола Джеря» та «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького, «Захар Беркут» І. Франка та багато ін.


Значно докладніше змальовують життя Великі епічні твори, до яких належать роман, епопея та низка інших. їм притаманні такі характерні риси: більша кількість дійових осіб; значно ширші часові межі; дві та більше сюжетні лінії; детальніше дослідження характерів героїв та формування їх світогляду.


6.Роман - великий за обсягом епічний твір зі складною будовою, панорамним зображенням дійсності, багатоплановим фабульним за сюжетним рівнями розвитку конфліктних ліній. Події в ньому розгортаються протягом довшого часу (ускладнений хронотоп) з показом усієї складності доби, суспільних процесів, проблем зовнішнього та внутрішнього світу. У романі велика кількість дійових осіб. Обов’язковою умовою є розгалуженість сюжету, що охоплює долі героїв. Іноді сюжетні лінії можуть насичуватися інтригою.


Для класичного роману притаманна авторська розповідь від третьої особи із застосуванням діалогу, внутрішнього монологу, іноді — опису. Співвідношення цих елементів різні, залежно від різновиду жанру, авторського стилю тощо.


Єдиної класифікації романів не вироблено, тому класифікуються за тематикою (див. нижче). Прикладом романів є Чорна рада П Куліша, Хмари І. Нечуя-Левицького, Собор О. Гончара та ін. У цілому ж еволюція українського роману пов’язана з творчістю українських письменників XX ст. О. Кобилянської «Через кладку», А. Кримського «Андрій Лаговський», В. Винниченка «Чесність з собою», «Сонячна машина». Нині розвивається постмодерністський роман: «Переверзія» Ю. Андруховича, «Польові дослідження з українського сексу» О. Забужко тощо, що підтверджує «живучість» цього жанру.


7.Епопея — (гр. — еророріа, епічна пісня) – великий за обсягом епічний, монументальний твір (або цикл романів, пов’язаних між собою), де змальовуються епохальні події, що охоплюють значний відтинок часу. Такі твори мають кілька сюжетних ліній і змальовують важливі події в історії певного народу (наприклад, «Оst» У. Самчука). За принципом відштовхування виникла сатирична епопея («Енеїда» І. Котляревського).


Якщо однією темою об’єднуються два самостійні твори, які мають свої власні назви, але в сюжетах яких багато спільного і деякі герої переходять з однієї частини в іншу, то їх прийнято називати Дилогією. Якщо таких творів три, то їх називають Трилогією, а якщо чотири — Тетралогією…


Страницы: 1 2 3 4


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"