Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Межиродові змістоформи

10.02.2011

Окремі жанри можуть належати до різних родів. Так, наприклад, можемо говорити про ліричну чи епічну поеми, епічну пісню, ліричну думу тощо. На межі різних жанрів утворюються так звані межиродові змістоформи або межироди літератури, що поєднують ознаки лірики та епосу, лірики і драми чи епосу і драми. Найбільш відому групу межиродових змістоформ становлять ліро-епічні твори: Ліро-епічна поема, ліро-епічна балада, ліро-епічна байка, ліро-епічна дума, ліро-епічна пісня, ліро-епічна притча, ліро-епічне оповідання тощо. Ліро-драматичними можуть бути: драматична поема, ліро-драматичний етюд, яіро-драматична сцена тощо.


До епо-драмапшчних Творів зараховують: драматичний роман, кіноповість та ін.


1.Ліро-епос — межиродове синтетичне жанрове утворення, що полягає в поєднанні суб’єктивних, емоційно-експресивних та об’єктивно-авторських принципів зображення. Ліро-епічні твори є віршовими розповідями про вчинки, особливо, переживання героя чи героїв і водночас у них виражені переживання поета-оповідача. У ліро-епічних творах присутній розгорнутий сюжет, що характерно для епічних творів, а зображення переживань головної дійової особи, думки й почуття самого автора, які теж є в таких творах і, як правило, розповідають про його ставлення до зображуваних подій, є ознаками ліричних творів.


Для таких творів характерні поза фабульні ліричні відступи, риторичні запитання, вигуки, інтонаційні контрасти тощо, згруповані навколо композиції та головного героя.


До ліро-епічних творів належать співомовки, думи, байки, балади, поеми, романи у віршах. Вплив ліро-епосу помітний у прозі: «Інтермецо», «Дебют», зокрема в циклі «З глибини» М. Коцюбинського,


2.Співомовки - це невеличкі за обсягом вірші, створені на основі фольклору – анекдотів, приказок, бувальщин, оповідей про комічні життєві ситуації. Цей жанр в українській літературі утвердив С. Руданський. І. Франко називав їх епічними анекдотами, котрих і сюжет звичайно взятий з уст народу і прибраний в легеньку, сказать би можна куцу коломийкову форму народної коломийки .


3.Дума — це ліро-епічний твір про історичні чи соціально-побутові події. Думи традиційно фольклорний жанр. Він притаманний лише українській національній культурі. Ймовірно виникли за доби Козаччини й в романтично-реалістичному ключі відтворювали героїчні вчинки народних улюбленців. Відзначаються молитовною формою, розпочинаються зачином, у якому вказується на місце або час дії. Далі йде, як правило, детальна розповідь про основну подію. Кінцівка думи славить героїв та бажає їм добра та гаразду. До кращих українських дум належать «Дума про козака Голоту». «Дума про Марусю Богуславку», «Хмельницький і Барабаш».


4.Байка (лат. – фабула) – це невеликий сюжетний ліро-епічний твір з повчальним алегоричним змістом. Як правило, це віршовий твір. Коріння байки криється у фольклорі. У байках часто людські характери втілені в образах тварин, кожна з яких, переважно, має постійний характер: вовк — хижий, лисиця – хитра, ягня — покірне тощо. Нерідко для зображення людських характерів байкарі використовують образи предметів, рослин, явищ природи та ін., які набувають людських якостей (олюднюються): розмовляють, переживають, думають.


Кожна байка має свою фабулу (короткий сюжет) і мораль (повчальний висновок у кінці байки, яка іноді в байці може бути прихованою.):


Скажу я, люди добрі, й вам


(До казки приказка годиться,


Хоч і панам):


Не плюй в колодязь: пригодиться


Води напиться.


Л. Глібов


У кожній байці обов’язково присутня алегорія (див. Тропи )


Байка була відома вже в Давній Греції. Першим байкарем вважають Езопа (УІ-У ст. до н. е.). Тому алегорична мова називається езопівською або езоповою. Сюжети байок Езопа стали основою для творів багатьох письменників-байкарів, зокрема й українських (П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Глібова, Л. Боровиковського та ін.).


Байкарі інколи запозичують сюжети один у одного, але в художньому плані кожен вирішує їх по-своєму. У байках висміюються недоліки людської вдачі, поведінки, суспільні негаразди тощо.


5.Балада (лат. – танцювати) — синтетичний жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з описом незвичайних ситуацій, незвичайних людей, героїчних вчинків. Має відносно сталі характеристики, зумовлені тематикою: дивні, загадкові, таємничі події, екстремальні ситуації, напружені колізії. Композиція динамічна, гострі колізії розкриваються в напружених діалогах і монологах. Внутрішній, охоплений пристрастями світ трагічних персонажів зображений у баладах Т. Шевченка «Тополя», «Причина», «Утоплена».


6.Поема - ліро-епічний віршований твір із розгорнутим сюжетом і широким розвитком образу ліричного героя, який активно характеризує персонажі, оцінює їх, співчуває їм. У поемах зображуються важливі події, яскраві, сильні людські характери, причому зображення подій супроводжується авторськими ліричними відступами й роздумами. Головною ліричною постаттю поеми може бути сам автор. Для поеми властиві динамізм, напруженість, повне розкриття характерів. Ліро-епічні твори наближаються до романів у віршах. Жанр поеми дуже поширений в українській літературі, це й широко відомі поеми Т. Шевченка Катерина , Сон , Наймичка , 1. Франка Мойсей тощо.


7.Роман у віршах – найбільш розгорнута за обсягом форма ліро-епічного жанру, що з’явилася в період переходу від романтизму до реалізму. Роман у віршах відзначається широко розвиненим сюжетом, який поєднує людей, події і водночас ніби пронизаний ліричними відступами, які в цілому створюють образ ліричного героя. Прикладом цього жанру в українській літературі є роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».


Існують також наступні межи родові форми, залежно від того, як той чи інший твір написаний: прозою, віршем, драматизованою формою виділяють такі.


8.Гумореска - невеликий твір, у якому розповідається про якусь смітну пригоду в житті людини, смішну історію чи випадок. Сміх у ній жартівливий, легкий, негострий. Тому в гуморесці не висміюються, як у сатирі, негативні явища чи дії людей, державної системи, а лише часткові недоліки, смішні риси навіть позитивних людей. Серед українських гумористів найбільш відомий Остап Вишня.


9.Епітафія (гр. – надгробне слово) – могильний напис у прозі чи у віршованій формі. В античну добу епітафія мала дидактичну функцію, особливо на могилах загиблих героїв. Пізніше, у добу Відродження, поширювалися жартівливо-сатиричні епітафії. В Україні цей жанр поширився у добу бароко, наприклад, у творчості Лазаря Барановича.


Пізніше дуже поширилися епітафії з нотами гумору й іронії про живих знаних людей, які мають якісь слабкі сторони, недоліки, прикладом чого може слугувати цикл В. Симоненка «Мандрівка по цвинтарю»:


Підозрілому


Він хмуро тут лежить


І знай підозріває,


Що тут усі живі,


А мертвих тут немає…


10.Дружній шарж – це переважно віршований твір, де легко висміюється якась риса людської вдачі, поведінки, а часом і підкреслюється позитивна сторона діяльності відомої людини, Один гуморист висміював тих поетів, що писали тільки про барвінки, чебреці, дзвоники, кульбабу та інші квітки. Він писав:


Чи чули: книжечку свіженьку


Зі смаком схрумала теличка!?


Сказило, скажете, рябеньку?


Ні, в збірці пахнула травичка.


О. Підсуха


11.Пародія – один із видів гумористично-сатиричної літератури, віршовий або прозовий твір, у якому висміяно недоліки у творчості якого-небудь відомого й популярного письменника. Пародія – це карикатурна копія, жартівливе наслідування мистецького оригіналу.


Страницы: 1 2


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"