Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Поетична семантика: тропи

10.02.2011

1. Епітет (гр. — означення або прізвисько) — це художнє означення, що наголошує на характерній ознаці предмета, явища, одиничній якості певного предмета або явища, викликаючи в читача відповідне ставлення до них. Наприклад: блискуча перемога, скам ‘янілі дні. Виражається переважно прикметниками, але можуть бути й інші частини мови: тощо. Але можуть бути й інші частини мови. Іменники: жіночість незрівнянна (Ю. Липа), зайчик-побігайчик, вітер-волоцюга, Дніпро-Славута, красень-юнак. Прислівники: слухати жадібно, посміхнутися криво, «Не милий мене шовково / Ясносоколово» (П. Тичина).


Дієприслівники: ішов накульгуючи.


Оригінальні епітети можна класифікувати на:


- метафоричні – Покличу тебе / До зеленого шлюбу» (Д. Чередниченко)


- метонімічні – «Той неситим оком за край світа позирає» (Т. Шевченко)


- гіперболічні-«Бездонне небо і безмежний світ» (Л. Костенко)


- синестезійні-«Синій оркестровий долинув плач до мене» (її. Тичина).


Епітети актуалізують свої вторинні значення, але зустрічаються ще постійні епітети, які дуже часто трапляються в певних словосполученнях, подорожують із твору в твір. Наприклад: шовкова коса, золота осінь, чорний ворон тощо.



2. Порівняння - це зіставлення двох або кількох предметів чи епізодів, дій, між якими є якась подібність чи аналогія. Це пояснення одного предмета чи явища за допомогою іншого, подібного до нього. Арістотель вважав порівняння основою метафори чи прихованою метафорою.


Порівняння дуже поширені як у живій мові, так і в мові художніх творів: розкинула руки, немов біла лебідка; дівчина гнучка, як вербова лоза.


Серед простих порівнянь, загальновживаних та індивідуально-авторських, виділяють наступні види, залежно від способу їх утворення:



Сполучникові (як, мов, немов, ніби, нібито, наче, неначе, буцім та ін.): гарна ніби намальована, росте мов на дріжджах, «Промені як вії сонячних очей!» (ТІ. Тичина).



Безсполучникові:


А) утворені за допомогою предиката (подібний, схожий); голос подібний до грому, сусід нагадує півня, «Ми восени таки похожі /Хоч капельку на образ божий» (Т. Шевченко).


Майже всі індивідуально-авторські порівняння є метафоричними, їх свіжість не стирається. Іноді весь твір може бути побудованим на порівняннях.


Б) із пропуском компаративної (сполучникової зв’язки): мовчання —золото, слово — срібло, «Подивилось ясно — заспівали скрипки! (ТІ Тичина)



У формі орудного відмінка іменника: ніс картоплиною, котитись колесом, «Ти — зорею, а я кленом» (Б. Олійник).


Також виділяють ще декілька різновидів порівнянь, зокрема: порівняння-паралелізми, порівняння-запитання, негативне порівняння. У цілому ж їх існує велика кількість різновидів порівнянь, вони широко використовуються у фольклорі.


Порівняннями-паралелізмами називають такі порівняння, у яких без сполучників, властивих для першого виду, зіставляється два явища поруч: Чи не той то хміль,


Що коло тичин в’ється., (хміль – Хмельницький) Ой той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється.


Узагалі Паралелізм – стилістична фігура: паралельне зображення двох (трьох) явищ із різних сфер життя. У народній творчості картини природи пов’язуються з душевними настроями людини. Створюється так званий психологічний паралелізм. Напр.:


Стоїть явір над водою,


В воду похилився.


На козака пригодонька,


Козак зажурився.


3. Порівняння-запитання – це такий вид порівняння, коли порівнюючий образ ставиться у формі запитання:


Невже це соловейко весну зустрічає?


Ні, то наша Ганнуся пісню завела, або:



Глянь, у скелях височенних…


…чи там гнізда ластівок?


Ні, се нори для аскетів.


І. Франко


4. Негативне порівняння або «слов’янська» антитеза – це порівняння, у якому присутнє заперечення. Це порівняння бачимо в «Слові о полку Ігоревім»: То не чорна хмара закрила сонце, то вороги оточили славне місто.


Часто в одному реченні автор вживає кілька порівнянь. Наприклад: Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, повновида (І. Нечуй-Левицький). Загалом порівняння ставиться після головного речення чи слова, якого воно стосується, але іноді буває навпаки: Неначе цвяшок в серце вбитий, оцю Марину я ношу (Т. Шевченко). Він, як мати, привітає, як брат, заговорить… (Т. Шевченко).



5. Метафора (гр. – перенесення, переміщення) – слово чи словосполучення, що розкриває ознаки одного предмета чи явища через перенесення на нього схожих чи контрастних ознак іншого.


Метафора активно уживається в поезії, підсилюючи зображально-виражальні можливості мови: хмари хмарять хвилі (П. Тичина). Якщо метафора наближається до порівняння чи епітета, набуваючи форми проміжного тропа, то її називають Семіметафорою: «Як весело між вас, зелені повні хвилі… (тут опущено слово поле» хоча створено яскравий образ). Метафори бувають короткі й поширені.


Для розрізнення метафори можна визначити її синтаксичне місце – вона


Завжди посідас місце предиката дії: І над твоєю головою … Зоря, вклоняючись небу…


Короткі: Час спливає, сонце виглядає з-за хмар, дерева перешіптуються, серце ниє тощо.


Поширені або розгорнуті метафори малюють ширшу картину: Марно ради пита, /Вся засмучена, / Україна Свята, / Перемучена (П. Грабовський). Або: Там могили з буйним вітром /В степу розмовляють (Т. Шевченко).


Найчастіше метафори бувають виражені дієсловом (предикатом): до серця підповзає сумнів; річечка біжить; місяць по синьому небі вийде погуляти.


Протягом розвитку мови людина почала інтуїтивно раціоналізувати явища природи через такі вирази, як струмок біжить, але і почала раціоналізуватися й такі поняття як час біжить, не тільки дощ минув але я рік минув.


Тобто метафорою почали позначатися процеси і явища психічного і психологічного стану людини: почуття, настрої, переживання: мене горе пригнічує, нудьга гризе, сум заїв тощо. Отже серед метафор можна виділити два основних види:


1) це словесне ототожнення процесів, які відбуваються в неживій природі;


2) словесні ототожнення переживань людей.


При частому вживанні такі метафоричні словосполучення втрачають інакомовність і стають лексичними метафорами. Разом з такими видами, що ототожнюють душевні переживання людей, існують метафори, засновані на ототожненні душевних якостей з якостями матеріального життя. Бони набившоїьі;я уречевленими піетафсрайїи: гострий розулі, твердий характер, палке почуття або темна особистість, жива мова.



6. Персоніфікація (лат.: обличчя; особа та робити) - один із видів метафори, коли автор неживим речам надає ознак живих істот, одухотворює їх. Цей вид метафор виник у найдавніші часи, коли люди вірили в різні сили природи. Наприклад.: сонце вранці прокинеться, Реве та стогне Дніпр широкий, /Сердитий вітер завива… (Т. Шевченко).



7. Алегорія (гр.: інакомовлення; інший та кажу) — це поширена метафора, троп, за допомогою якого певні абстрактні (віддалені, неясні) поняття замінюють життєвим конкретним образом, людей зображують у вигляді явищ природи, предметів тощо, а іноді й живих істот, тобто тварин, птахів, і навіть людей. Ще одне визначення: алегорія – це різновид інакомов-


Лення, основою якого є порівняння; двопланове конкретне художнє зображення, яке базується на асоціативному Переосмисленні сутності явищ і предметів у їх сукупності.


Страницы: 1 2


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"