Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Чистилище – “Божественна комедія” Данте (переказ)

4.02.2011

Так допоможуть мені Музи оспівати друге царство! Його страж старець Катон зустрів нас непривітно: хто такі? як сміли з’явитися сюди? Вергілій пояснив і, бажаючи умилостивити Катона, тепло відгукнувся про його дружину Марции. При чому тут Марція? Пройдіть до берега моря, умитися треба! Ми пішли. Ось вона, морська далечінь. А в прибережних травах – рясна роса. Нею Вергілій змив з моєї особи кіптява покинутого Ада. З морської дали до нас пливе керований ангелом човен. У ньому душі покійних, яким пощастило не потрапити у Пекло. Причалили, зійшли на берег, і ангел поплив. Тіні прибулих стовпилися довкола нас, і в одній я впізнав свого друга, співака Козеллі. Хотів обняти його, але ж тінь безтілесна – обняв самого себе. Козеллі на моє прохання заспівав про любов, все заслухались, але тут з’явився Катон, на всіх накричав (не справою зайнялися!), І ми заспішили до гори Чистилища.


Вергілій був незадоволений собою: дав привід накричати на себе … Наразі нам потрібно розвідати майбутню дорогу. Подивимося, куди рушать прибули тіні. А вони самі щойно помітили, що я-то не тінь: не пропускаю крізь себе світло. Здивувалися. Вергілій все їм пояснив. «Ідіть з нами», – запросили вони. Отже, поспішаємо до підніжжя чістіліщной гори. Але чи всі поспішають, чи всім так вже не терпиться? Он при великому камені розташувалася група не дуже квапиться до сходження нагору: мовляв, встигну; лізь той, кому кортить. Серед цих лінивців я впізнав свого приятеля Белакву. Приємно бачити, що він, і за життя ворог будь-якої поспіху, вірний собі. У передгір’ях Чистилища мені довелося спілкуватися з тінями жертв насильницької смерті. Багато з них були неабиякими грішниками, але, прощаючись з життям, встигли щиро покаятися і тому не потрапили до Пекла.


 Те-то досада для диявола, який втратив здобичі! Він, втім, знайшов як відігратися: не набувши влади над душею розкаявся загиблого грішника, поглумився над його вбитим тілом. Неподалік від усього цього ми побачили царствено-величну тінь Сорделло. Він і Вергілій, дізнавшись один в одному поетів-краян (мантуанцев), братськи обнялися. Ось приклад тобі, Італія, брудне бордель, в якій повністю порвані узи братерства! Особливо ти, моя Флоренція, хороша, нічого не скажеш … Прокинься, подивися на себе … Сорделло згоден бути нашим провідником до Чистилищу. Це для нього велика честь – допомогти високоповажного Вергілія. Статечно розмовляючи, ми підійшли до квітучої ароматної долині, де, готуючись до ночівлі, розташувалися тіні високопоставлених осіб – європейських государів. Ми здалеку спостерігали за ними, слухаючи їх згідне спів. Настав вечірній час, коли бажання тягнуть відпливли назад, до коханих, і згадуєш гіркий мить прощання; коли володіє печаль пілігримом і чує він, як передзвін далекий плаче навзрид про день навіки …


У долину відпочинку земних володарів заповз було підступний змій спокуси, але прилетіли ангели вигнали його. Я приліг на траву, заснув і уві сні був перенесений до брами Чистилища. Їх охороняли ангел сім разів написав на моєму лобі одну і ту ж літеру – першу в слові «гріх» (сім смертних гріхів; ці букви будуть по черзі стерті з мого чола після сходження на чістіліщную гору).


Ми увійшли в друге царство загробити, ворота закрилися за нами. Почалося піднесення. Ми в першому колі Чистилища, де спокутують свій гріх гордії. У сором гордині тут споруджені статуї, що втілюють ідею високого подвигу – смирення. А ось і тіні очищаються зверхників: за життя непохитні, тут вони на кару за свій гріх гнуться під вагою навалених на них-кам’яних брил. «Отче наш …» – цю молитву співали згорблені гордії. Серед них – художник-мініатюрист Одеріз, за життя кічівшійся своєю гучною славою. Тепер, каже, усвідомив, що хизуватися нічим: всі рівні перед лицем смерті – і старий старець, і пробелькотів «ням-ням» немовля, а слава приходить і йде. Чим раніше це зрозумієш і ти знайдеш у собі сили приборкати свою гординю, змиритися, – тим краще. Під ногами у нас барельєфи з відображеними сюжетами покараною гордині: скинених з небес Люцифер і Бріарей, цар Саул, Олоферн та інші. Закінчується наше перебування в першому колі. Який Був ангел стер з чола мого одну з семи літер – на знак того, що гріх гордині мною подоланий.


Вергілій посміхнувся мені, Піднялися в друге коло. Тут заздрісники, вони тимчасово засліплені, їх колишні «завидющі» очі нічого не бачать. Ось жінка, із заздрості бажала зла своїм землякам і раділи їх невдач … У цьому колі я після смерті буду очищатися недовго, бо рідко і мало кому заздрив. Зате в пройденому колі зверхників – напевно, довго. Ось вони, засліплені грішники, чию кров колись спалювала заздрість. У тиші громоподібно прозвучали слова першого заздрісника – Каїна: «Мене вб’є Того, хто зустріне!» У страху я припав до Вергілія, і мудрий вождь сказав мені гіркі слова про те, що вищий вічне світло недоступний заздрісникам, захопленим земними принадами. Минули друге коло. Знову нам явився ангел, і ось на моєму лобі залишилися лише п’ять літер, від яких належить позбутися надалі. Ми в третьому колі.


Перед нашими поглядами пронеслося жорстоке бачення людської люті (натовп забила камінням лагідного юнака). У цьому колі очищаються одержимі гнівом. Навіть у сутінках Ада не було такої чорної імли, як в цьому колі, де упокорюється лють гнівних. Один з них, ломбардец Марко, розговорився зі мною і висловив думку про те, що не можна все, що відбувається на світі розуміти як наслідок діяльності вищих небесних сил: це означало б заперечувати свободу людської волі і знімати з людини відповідальність за скоєне ним. Читач, тобі траплялося бродити в горах туманним ввечері, коли і сонця майже не видно? Ось так і ми … Я відчув дотик ангельського крила на мій лобі – стерта ще одна буква.


Ми піднялися в коло четвертий, висвітлювані останнім променем заходу. Тут очищаються ледачі, чия любов до блага була повільною. Лінивці тут повинні стрімко бігати, не допускаючи ніякого потурання своєму прижиттєвому гріха. Нехай надихаються прикладами пресвятої діви Марії, якій доводилося, як відомо, поспішати, чи Цезаря з його разючою розторопністю. Пробігли повз нас, зникли. Спати хочеться. Сплю і бачу сон …


Приснилася огидна баба, на моїх очах перетворилася на красуню, яка тут же була посоромлена перетворена на ще гіршу потвору (ось вона, уявна привабливість пороку!). Зникла ще одна літера з моєї чола: я, значить, переміг такий порок, як лінь. Піднімаємося в коло п’ятий – до скупарем і марнотратний. Скупість, жадібність, жадібність до золота – огидні вади. Розплавлене золото колись влили в глотку одному одержимому жадністю: пий на здоров’я! Мені незатишно в оточенні скупих, а тут ще трапився землетрус. Чому? За своїм неуцтвом не знаю … Виявилося, трясіння гори викликано радістю з приводу того, що одна з душ очистилася і готова до сходження: цей римський поет Стацій, шанувальник Вергілія, зрадів тому, що відтепер буде супроводжувати нас в дорозі до чістіліщной вершині. З мого чола стерта ще одна буква, що позначала гріх скупості.


До речі, хіба Стацій, томівшійся в п’ятому колі, був скупий? Навпаки, марнотратний, але ці дві крайності караються сукупно. Тепер ми в колі шостому, де очищаються ненажери. Тут нехудо б пам’ятати про те, що християнським подвижникам не було властиво обжерливість. Колишнім ненажерою судилися мук голоду: охляв, шкіра та кістки. Серед них я виявив свого покійного друга і земляка Форез. Поговорили про своє, посварили Флоренцію, Форез осудливо відгукнувся про розпусних дам цього міста. Я розповів приятелеві про Вергілія і про свої надії побачити в потойбічному світі улюблену мою Беатріче.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"