Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Ф. М. Достоєвський. Брати Карамазови

7.02.2011

Дія відбувається в провінційному містечку Скотопрігоньевске в 1870-і рр.. У монастирі, в скиті знаменитого старця Зосими, відомого подвижника і цілителя, збираються для з’ясування своїх сімейних майнових справ Карамазови – батько Федір Павлович і сини – старший Дмитро та середній Іван. На цих же зборах присутні і молодший брат Олександр, послушник у Зосими, а також ряд інших осіб – родич Карамазових багатий поміщик і ліберал Міус, семінарист Ракітін і кілька духовних осіб. Привід – суперечка Дмитра з батьком про спадкових відносинах. Дмитро вважає, що батько повинен йому велику суму, хоча очевидні юридичного права у нього немає. Федір же Павлович, дворянин, поміщик із дрібних, колишній нахлібника, злий і вразливий, грошей давати синові зовсім не збирається, а погоджується на зустріч у Зосими швидше з цікавості. Відносини Дмитра з батьком, який ніколи особливої турботи про сина не виявляв, напружені не тільки через гроші, а й з-за жінки – Грушеньки, в яку обидва пристрасно закохані.


Дмитро знає, що у хтивого старого для неї приготовані гроші, що він готовий навіть одружитися, якщо та погодиться. Зустріч в скиту представляє відразу майже всіх головних героїв. Пристрасний поривчастий Дмитро здатний на необачні вчинки, в яких потім сам же глибоко розкаюється. РОЗУМНИЙ, загадковий Іван мучиться питанням про існування Бога і безсмертя душі, а також ключовим для роману питанням – все дозволено або не всі? Якщо є безсмертя, то не всі, а якщо ні, то розумна людина може влаштуватися в цьому світі як йому заманеться, – така альтернатива. Федір Павлович – цинік, сладострастнік, скандаліст, комедіант, користолюбець, всім своїм виглядом і діями викликає в оточуючих, в тому числі і у власних синів, огиду і протест. Альоша – юний праведник, чиста душа, вболіває за всіх, особливо ж за братів. Нічого з цієї зустрічі, окрім скандалу, за яким буде ще багато інших, не відбувається.


Однак мудрий і проникливий старець Зосима, який гостро відчуває чужий біль, знаходить слово і жест для кожного з учасників зустрічі. Перед Дмитром він стає на коліна і кланяється до землі, як би передчуваючи його майбутнє страждання, Івану відповідає, що питання ще не вирішене в його серце, але якщо не вирішиться в бік позитивну, то не вирішиться і в бік негативну, і благословляє його. Федору Павловичу він зауважує, що всі його блазнювання від того, що він соромиться себе. Від стомленого старця велика частина учасників зустрічі на запрошення ігумена переходить в трапезну, але там само несподівано з’являється з обличающими ченців промовами і Федір Павлович. Після чергового скандалу всі розбігаються.


Старець після відходу гостей благословляє Альошу Карамазова на велике послух у світі, караючи йому бути поряд з братами. Дотримуючись повчанням старця, Олександр направляється до батька і зустрічає яка ховається в сусідньому з батьківською садибою саду брата Дмитра, який сторожить тут свою кохану Грушеньку, якщо та, спокушена грошима, все-таки зважиться прийти до Федора Павловича. Тут, в старовинній альтанці, Дмитро захоплено сповідується Альоші. Йому, Дмитру, траплялося занурюватися в найглибший ганьба розпусти, але в цьому-то ганьбу він починає відчувати зв’язок з Богом, відчувати велику радість життя. Він, Дмитро, хтиве комаха, як і всі Карамазови, а хтивість – буря, великі бурі. У ньому живе ідеал Мадонни, як і ідеал содомський.


Краса – страшна річ, каже Дмитро, тут диявол з Богом бореться, а поле битви – серця людей. Розповідає Дмитро Альоші і про свої стосунки з Катериною Іванівною, благородної дівчиною, батька якої він колись врятував від ганьби, позичивши його відсутніми для звіту в казенній сумі грошима. Він запропонував, щоб сама горда дівчина прийшла до нього за грошима, та стала, принижена, готова до всього, але Дмитро повів себе як благородна людина, дав їй ці гроші, нічого натомість не зажадавши. Тепер вони вважаються нареченим і нареченою, але Дмитро захоплений Грушеньці і навіть прогуляв з нею на заїжджому дворі в селі Мокре три тисячі, дані йому Катериною Іванівною для відсилання сестри до Москви. Він вважає це головним своїм ганьбою і як чесна людина повинен все суму неодмінно повернути. Якщо ж Грушенька прийде до старого, то Дмитро, за його словами, увірветься і перешкодить, а якщо … то і вб’є старого, якого люто ненавидить. Дмитро просить брата сходити до Катерини Іванівні й сказати їй, що він кланяється, але більше не прийде. У будинку батька Олександр застає за коньячком Федора Павловича і брата Івана, забавляються міркуваннями лакея Смердякова, сина бродяжки Лисавета і, за деякими припущеннями, Федора Павловича. А незабаром раптово уривається Дмитро, якому здалося, що прийшла Грушенька. У люті він б’є батька, але переконавшись, що помилився, тікає. Альоша ж прямує на його прохання до Катерини Іванівні, де несподівано застає Грушеньку.


Катерина Іванівна ласкаво улещує її, показуючи, що помилялася, вважаючи її продажною, а та медоточиві їй відповідає. У кінцевому підсумку все знову закінчується скандалом: Грушенька, збираючись було поцілувати ручку Катерини Іванівни, раптово демонстративно відмовляється це зробити, образивши суперницю і викликавши її лють. На наступний день Альоша, переночувавши в монастирі, знову йде по мирським справам – спочатку до батька, де вислуховує чергову сповідь, тепер вже Федора Павловича, який скаржиться йому на синів, а про гроші каже, що вони йому самому потрібні, тому що він поки все-таки чоловік і хоче ще років двадцять на цій лінії складатися, що в скверне своїй до кінця хоче прожити і Грушеньку Дмитру не поступиться. Пліткує він Альоші і про Івана, що той у Дмитра наречену відбиває, бо сам у Катерину Іванівну закоханий. По дорозі Альоша бачить школярів, що кидають камені в маленького самотнього хлопчика. Коли Альоша підходить до нього, той спочатку кидає в нього каменем, а потім боляче кусає за палець.


Цей хлопчик – син штабс-капітана Снєгірьова, який нещодавно був принизливо витягнений за бороду з трактиру і побитий Дмитром Карамазовим за те, що мав якісь вексельні справи з Федором Павловичем і Грушенька. У будинку Хохлакової Олександр застає Івана і Катерину Іванівну і стає свідком чергового надриву: Катерина Іванівна пояснює, що вона буде вірна Дмитру, буде «засобом для його щастя», і запитує думку Олексія, який простодушно оголошує, що вона зовсім не любить Дмитра, а тільки запевнила себе в цьому. Іван повідомляє, що їде надовго, тому що не хоче сидіти «біля надриву», і додає, що Дмитро їй потрібен, щоб споглядати безперервно свій подвиг вірності і дорікати його в зраді. З двома сотнями рублів, даних йому Катериною Іванівною для потерпілого від рук Дмитра штабс-капітана Снєгірьова, Альоша прямує до нього. Спочатку капітан, батько великої родини, що живе в крайній убогості і хворобах, юродствує, а потім, розчулившись, сповідується Альоші.


Він приймає від нього гроші і натхненно уявляє, що тепер зможе здійснити. Потім Олександр знову відвідує пані Хохлакової і душевно розмовляє з її дочкою Лізою, болючою і експансивної дівчинкою, яка написала йому недавно про свою любов і вирішила, що Альоша повинен на ній неодмінно одружитися. Через короткий час вона визнається Альоші, що хотіла б бути понівеченої – наприклад, щоб з нею одружувалися і потім кинули. Вона описує йому страшну сцену катування розп’ятого дитини, уявляючи, що сама зробила це, а потім сіла навпроти і стала є ананасний компот, «Бесенок» – назве її Іван Карамазов. Олександр направляється до шинку, де, як стало йому відомо, знаходиться брат Іван.


Страницы: 1 2 3


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"