Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Балади «Людмила» і «Світлана»

1.02.2011

Ідея людяності, яку Василь Андрійович Жуковський проніс через все життя, одухотворила і його лірику. Пам’ятаючи про невідворотних втрати і ранах серця, він співає схвильовано і навіть патетично про любов до людини.

При думки великої, що я людина.

Завжди підноситься душею.


Особистість, на думку Василя Андрійовича, повинна бути щохвилини готова до участі та співчуття, тому що-”все в житті до великого засіб …” Гуманність окрилює людини і піднімає його над ницим і прозаїчно тьмяним існуванням, підбадьорюючи його і допомагаючи подолати жорстоких ударів долі. Багато поезій Жуковського захоплюють читача у хвилюючий світ, прекрасне “далеко”:


Іль Передчуття сходило

До нас у образі твоєму

І зрозуміло говорило

Про небесному, про святого?

Часто в житті так бувало:

Хтось світлий до нас летить,

Підіймає покривало

І в далеке манить.


Поряд з ліричними жанрами – елегією, посланням, піснею і романсом – живе у творчості поета балада.

Балади Жуковського – це “театр пристрастей”, де до межі напружені ситуації, де фантастика безпосередньо втручається в долі персонажів, де почуття і настрої героїв мінливі, а вчинки непередбачувані. Людмила, героїня однойменної балади, вирішується на бунт і захищає свою любов, але невблаганна доля карає неслухнянку:


Розступися, моя могила;

Труна, відкрийся, повно жити;

Двічі серцю не любити.


На боці героїні, відданою нареченому, сила почуття і прагнення щастя, однак доля підготувала їй загибель:


Про Людмила, гріх роптан’е;

Скорбота – творця послан’е;

Зла творець не творить;

Мертвих стогін не воскресить.


Але ця смерть сприймається і самою героїнею, і читачами як звільнення від земних страждань, возз’єднання душ люблячих, яких на землі розлучив рок. Сприймається це все, швидше, як казка, ніж трагедія.


Тихий, страшний хор завив:

“Смертний ремствування безрозсудний;

Цар Всевишній правосудний;

Твій почув стогін творець;

Година твій бив, настав кінець “.


Героїня іншого однойменної балади, Світлана, до смерті налякана страшним сном, але рок її пощадив. У незрозумілою і вихровий атмосфері “хуртовини та завірюхи” героїв охоплює душевне сум’яття, суперечливі переживання:


“Як можу, подружки, співати?

Милий друг далеко;

Мені доля у Мереті

У смутку самотньою … ”


Герої його творів прагнуть втекти від переслідує їх долі, противляться карающему їх несправедливого року.


Два прилади на столі.

“Загадай, Світлана;

У чистому дзеркалі склі

Опівночі, без обману

Ти дізнаєшся жереб свій:

Стукне в двері милий твій

Легкою рукою … ”


За всім цим Жуковському бачиться непримиренне протиріччя і протистояння вибухнуло – громадським засадам, нової особистої моралі – омертвілим етичним догмам. У його баладах засуджується користь, ниці пристрасті, індивідуалізм і егоїзм і оспівується невинність, чистота і душевна щедрість.


“Я з тобою, моя краса;

Приборкали небеса;

Твій почувши ремствування! ”

Озирнулася … милий до неї

Простягає руки.

“Радість, світло моїх очей,

Ні для нас розлуки … ”


Автор переконаний, що всім дається належне – це загальний мудрий закон буття, який править світом. Тому вірна і любляча Світлана нагороджується зустріччю з коханим.


О! не знай страшних снів

Ти, моя Світлано …

Будь, Творець, їй покрив!

Ні печалі рана,

Ні хвилинної смутку тінь

До неї та не торкнеться …

Будь все життя її світла.

Будь веселість, як була,

Днів її подруга.


Наперекір жорстокому століття, Жуковський в баладах будує свою особливу Всесвіт, де все відбувається по справедливості, як у казці. За бажанням автора з’єднуються і розлучаються закохані, страшне перетворюється на смішне, караються винні – у всьому панує принцип високої людяності.


Відчиняй ж,

Божий храм;

Ви летите до небес,

Вірні обітниці;

Зберіться, старий, і молодий;

Зсунувши дзвінки чаші, в лад

Співайте: многи лети

Черпаючи сюжети балад в народному епосі, там же, в народній моралі він знаходить свій гуманізм. Для поета важлива була не стільки російська основа його творів, скільки національне світосприйняття.

Яскраве початок балади “Світлана” стало не просто даниною “лубочної” Росії, а опорою на національні традиції.


Раз на водохресний вечір

Дівчата ворожили:

“За ворота черевичок.

Знявши з ноги, кидали;

Сніг пололи; під вікном

Слухали; годували

Рахунковим курку зерном;

Ярий віск топили …


Сучасні ж читачки сприймають ці рядки майже як “керівництво до дії”.

Жуковський працює не тільки над “росіянами”, а й над античними й середньовічними сюжетами балад. При цьому він прагне відшукати національне, характерне в самому складі мислення героїв і в загальній атмосфері дії, не торкаючись зовнішніх прикмет епохи, відволікаючись від екзотики і декоративного фону.


Балади Василя Андрійовича познайомили Росію з європейськими народними переказами. Поет ввів в національне художнє свідомість безліч невідомих російському читачеві творів. Це була велика робота, яка розширювала ідейний і художній кругозір російського суспільства, надаючи нашій літературі ще не обжитий нею художній світ.


Пал великий Ахіллес!

Махають фурії зміями.

Боги мчать до небес …

І караючий громами

Грізно дивиться на Пергам.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"