Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Бертольт Брехт: творець інтелектуальної драми

3.02.2011

Син директора фабрики, Бертольт Брехт порвав з буржуазною середовищем, до якої належали його батьки, і пішов своїм шляхом. Ще в роки першої світової війни (він був мобілізований в армію і служив санітаром у лазареті) Брехт зненавидів війну і всю буржуазну систему життя. У листопаді 1918 р., коли робочий клас Німеччини піднявся на боротьбу за свої права, Брехт був обраний членом Ради робітничих і селянських депутатів, створеного в Аугсбурзі за прикладом Рад, що виникли в революційній Росії. У 1923 р., під час гітлерівського путчу в Мюнхені, ім’я Брехта було внесено до списку осіб, що підлягають знищенню. У 20-х рр.. Брехт почав (вивчати праці класиків марксизму, зблизився з комуністичною партією Німеччини, в його п’єси і вірші увійшли ідеї комуністичної партійності.

У 1933 р. Брехт емігрував із країни, що опинилася в руках фашистів. Чотирнадцять років, проведених в еміграції, були роками невтомною антифашистської боротьби, якою стала вся діяльність поета, драматурга, режисера, теоретика мистецтва.


У Німецької Демократичної республіці він став керівником чудового театру – «Берлінський ансамбль».


Брехт – Творець так званої інтелектуальної драми, тобто драми, в основі сюжету якої лежить розвиток авторської думки, а не саморозвиток характерів і подій. Стихія Брехта – аналіз і переконання. Анатоміруя явище, він докопується до самих прихованих його глибин і несе істину глядачеві (читачеві). Але чи висловлює знайдену їм істину не в прямому авторське висловлюванні, а опосередковано, мобілізуючи думка глядача, примушуючи його наполегливо думати і поволі спрямовуючи хід його роздумів у вірне русло.


Проблематика драм Брехта має, як правило, філософ-сько-поетичний характер, Формою її вираження стає підкреслена умовність: умовність у ряді Випадків багато краще, ніж життєподібного зображення, здатна донести розвиваються художником узагальнюючі ідеї. Дія п’єс Брехта може, як у Шекспіра, відбуватися в будь-якій точці земної кулі й у будь історичний час: в далекій античності, в Німеччині епохи Тридцятилітньої війни,, в Англії XVII ст., В Данії, Фінляндії, Іспанії, Грузії, США, Китаї , у фантастичній країні Яху. Актори можуть бути і в гримі, і в масках; необов’язковий завісу – декорації можуть встанов-наться прямо на очах у глядача. Втім, і декорації необов’язкові: роботу фабричних верстатів, наприклад, можна зобразити за допомогою синхронних рухів акторів, як це і було зроблено при постановці п’єси «Добрий людина з Сичуані »у театральному училищі ім. Щукіна в Москві (1963).


Індивідуалізована мова персонажа може перебиватися вкладеними в його уста, зовсім іншими репліками або вставними піснями (зонгами), виражають значно більше того, що міг би сказати даний персонаж у відповідності зі СБОІМ характером.


Брехт руйнує ілюзію життєвої вірогідності що відбуває на сцені, потім відновлює цю ілюзію, і знову руйнує, і так багато разів. Брехт не хоче, щоб схвильованість подіями і долями героїв завадила глядачеві думати і робити висновки, і тому, ледь глядач починає співпереживати героям, Брехт нагадує йому, що перед ним не справжнє життя, а театр, Де все умовно, потім дозволяє йому на час увійти в емоційний контакт з тим, що відбувається на сцені, а потім знову руйнує цей контакт.


Брехт розробив особливу теорію свого театру, визначивши його як епічний і протиставивши драматичному. Традиційний театр Брехт називав також аристотелевским – по імені давньогрецького філософа Аристотеля, автора трактату «Поетика», де йдеться про силу емоційного впливу театру. Такий театр має, на думку Брехта, поступитися місцем театру епічного, зверненого до розуму. Драматичний театр ніби знімає кордон, що відокремлює сцену від залу для глядачів, і втягує глядача в дію, ставлячи його в центр подій. Епічний театр підкреслює цю межу, ставить глядача в положення спостерігача, змушує його вивчати події з боку і оцінювати їх.


Епічним Брехт називав свій театр з двох причин: По-перше, тому, що в ньому, як і в епічних творах (в романі, повісті, оповіданні), що відбувається сприймається з певної дистанції і при цьому є коментатор, що відбувається, подібний епічного оповідач, який і спрямовує сприйняття читача (глядача); по-друге, тому, що саме зображення подій у театрі Брехта по багатовимірності і масштабності, з установки на виявлення загального зв’язку речей близько епічного зображення. Брехт розвивав теорію театру, мобілізуючого розум і пробуджуючого громадську активність, він різко протестував проти буржуазного театру-«дурману>, піднімав голос проти культу ірраціонального, інстинктивного, стихійного. Драматург розумів високу виховну роль мистецтва і прагнув писати гак, щоб його твори розкривали суть соціальних відносин і пропагували революційні ідеї. «Наш театр, – говорив він, – повинен будити в глядачах бажання пізнати життя, він повинен навчити їх відчувати радість у боротьбі за зміну дійсності. Наші глядачі повинні не тільки стежити за тим, як на сцені звільняють прикутого Прометея, – вони повинні навчитися розуміти, яка насолода приносить участь у справі його звільнення ».


Були в теорії Брехта і крайнощі: Один час він протиставляв свою теорію вченню Станіславського, вважаючи, що останнє зводиться до захисту гри «нутром». Пізніше Брехт зрозумів, що його теорія епічного театру не так вже далека від думок великого російського режисера. Адже Станіславський вчив актора не тільки вживатися в образ, А й враховувати «надзавдання», тобто ідею твору, а Брехт у своїх п’єсах звертався не тільки до розуму, а й до почуттів глядача. Чудову особливість його творів складає поєднання узагальнюючої умовності з безпосередньою життєвістю характерів.


Свої п’єси Брехт, здавалося б, писав про дуже різне: про буржуазних хижаків («Тригрошова опера»), про Тридцятилітньої війні («Матінка Кураж та її діти»), Про іспанську патріотка («Гвинтівки Тереси Каррара»), про Галілею («Життя Галілея»), Про страх німецьких обивателів перед фашистськими безчинствами («Страх і відчай у третій імперії»), – але всі його творчість звернено до проблем сучасності. Драми Брехта пройняті роздумами про змінності світу, про те, що людина може і повинен його змінити.


Брехт, як і Шекспір, Запозичив свої сюжети з різних джерел – з казок, легенд, з історії, з творів інших авторів – і розвивав їх абсолютно по-новому, втілюючи свої ідеї, так що ці сюжети ставали Брех Котовського. У його п’єсах використані мотиви, взяті у Софокла, Шекспіра, Лопе де Бега, Гриммельсгаузена, Джона Гея, Ярослава Гашека, М. Горького. М. Горький зробив помітний вплив на ідейний розвиток Брехта, високо цінив великого російського письменника. «Він змусив прислухатися до справи робітничого класу як до справи загального, всеосяжної, справі всього людства», – писав Брехт. Подібно Горькому, він прагнув пробуджувати своєю творчістю свідомість мас, виховувати в них волю до революційної переробку світу.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"