Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

«Доктор Фаустус»: видатний твір Т. Манна сучасної літератури

30.01.2011

Головна естетична завдання Т. Манна – з’ясування природи художнього дару великого поета, з’ясування зв’язку цього дару з усіма особливостями людського характеру Гете. Письменник бачить у Гете і неповторно. Індивідуальне явище, і. в той же час щось типологічне. У романі мова йде не тільки про Гете, про його творчість, але і про природу художника-реаліста, про самих фундаментальних властивостях реалістичного мистецтва. Т. Манн у композиції роману слід гетевскому принципом «метампсіхози».


Кожен з послідовно з’являються героїв роману – Ример, Лотта, Адель фон Шопенгауер, Август, нарешті, сам Гете – це нова манера мислення, новий варіант сприйняття і оцінки особистості і творчості поета. В останні роки життя письменник створює ряд великих художніх творів («Доктор Фаустус», 1947; «Обранець», 1951; «Зізнання авантюриста Фелікса Круля», 1954). Всі ці твори стали продовженням начерків та етюдів, розпочатих часом сорок років тому («Доктор Фаустус»). Ускладнився і видозмінився задум романів. Роман «Доктор Фаустус» це і «осад», за словами автора, його творчих помилок ііспитаній, і – разом з тим – заповіт письменника, мудрість, викристалізувався після «осаду»!


«Доктор Фаустус» – видатний твір Т. Манна та сучасної літератури. Його зміст і значення різноманітні, багато-планові. У романі дано аналіз духовної неспроможності, відповідальності німецької буржуазної інтелігенції за трагічні події XX століття. Докладним чином простежено розтлінний вплив комплексу ідей Шопенгауера, Фрейда, Ніцше, різноманітні форми загнивання німецької буржуазної інтелігенції «зсередини». Але герой книги Адріан Леверкюн – не тільки німець, німецький композитор. Він носить у собі не тільки прокляття, що тяжіє над буржуазною Німеччиною, а й пороки всієї буржуазної інтелігенції XX століття – душевну спустошеність, безмежний релятивізм і, як наслідок, все зростаюче творче безсилля й апатію.


Т. Манн поставив перед собою воістину титанічну завдання, побачити у приватній долю сучасного композитора відображення і переломлення долі Німеччини і Європи, долі філософії і мистецтва, в маленькій краплі, як у фокусі, зосередити відблиски найрізноманітніших явищ, показати їх приховану взаємозалежність. З подібним завданням свого часу впорався Гете, зобразивши долю Фауста. У «Доктор Фаустус» Т. Манн продовжує художню традіг пня гетевського «Фауста». Художня тканина у Т. Манна багатолика, в залежності від кута зору вона постає то як філософська алегорія, то як етичний символ,, то як майже документальна картина побуту.


Багатогранні образи роману узагальнюють соціально-політичні та психологічні закономірності сучасності. Цейтблом пише спогади про одного під час війни. В окремих вітражах цього величезного храму ми бачимо те заграва битви на Волзі, то радянського воїна, що віддає життя в жорстокій боротьбі з фашизмом, тег пожежі німецьких міст під градом бомб. І весь роман починає здаватися антифашистським епосом. Але в «Доктор Фаустус», як і в тетралогії про Йосипа, є риси роману-міфу. Чисто емпіричного матеріалу – не дивлячись на те, що дія книги розгортається в сучасності-в ньому навіть значно менше, ніж у «Йосипа», не кажучи вже про «Чарівної гори». Міф для Томаса Манна це художня, формулювання самих фундаментальних законів духовного життя людства. Ці закони вимальовуються тим ясніше, чим вище рівень духовного розвитку, чим вільніше люди від елементарних залежностей. Міфологічний фундамент книги робиться зрозумілим при зіставленні та виявленні спільності трьох останніх романів Т. Манна («Доктор Фаустус», «Обранець», «Визнання авантюриста Фелікса Круля»), при доказі безсумнівною логічної наступності в тематиці тетралогії про Йосипа і «Доктор Фаустус», і, нарешті, при ретельному аналізі концепції «Фауста» Гете у Т. Манна.


Останні романи Т. Манна ріднить складне та глибоке дослідження людської особистості, людського існування. Якщо в «Йосипа» ця проблема вирішується на позитивному матеріалі, якщо юний герой зрозумів «загадку життя», зрозумів, що це справді вінець творіння з випливають звідси почуттям відповідальності перед світом, то в останніх романах та ж думка ілюструється на негативних прикладах. Леверкюн, Грегор і Фелікс Круль – злочинці по відношенню до своєї особистості. «Доктор Фаустус» розглянуто як міф про зраду людини по відношенню до себе, до свого «я». І вже як наслідок, як конкретне втілення цього міфу Т. Манн малює долю художника-модерніста, історію не відбулася любові і зрада, вчинене цілою державою – фашистською Німеччиною.


У романі Т. Манна приваблює сміливих задумів – прагнення змагатися з самим Гете, з його шедевром. Т. Манн, як і Гете, пропонує нашій увазі і універсальність загального задуму, і енциклопедичне багатство приватних проблем і, нарешті, творчу творчу силу – новий «літературний храм», що прагне посперечатися вродою з класичними лініями «Фауста». Творча сміливість Т. Манна не залишилася лише наміром, виконання не можна відмовити в грандіозності – саме це і заворожує читача. Збуджує і те, що монументальна кладка «Доктора Фаустуса» немов загартована, обпечена вогнем другої світової війни.


Основні лейтмотиви гетевського «Фауста», особливості їх розвитку, послідовність головних сцен – все це Т. Манн включає в побудову свого роману. Скрупульозне дотримання архітектоніці великої трагедії дуже важливо для Т. Манна. Паралелізм існує і в головних образах і ситуаціях: льох у Лейпцігу в Гете і льох в Мюнхені, Вагнер і Цейтблом, Евфоріон і Непомук, «кінцевий висновок мудрості земної» Фауста і остання сповідь Леверкюна, падіння Фауста в могилу після знаменитого прозріння майбутнього і божевілля Леверкюна після не менш дивного осяяння.


Загальний план, підказаний Гете, Т. Манн наповнює глибоким сучасним аналітичним змістом, розкриває шляхи, форми та особливості виродження мистецтва, іссяканія творчого початку в буржуазному світі. Письменник у своїй критиці йде складним шляхом. Він не намагається прямо детермінувати бездарність умовами буржуазної епохи. Для Т. Манна страшніше те, що в умовах буржуазного режиму бездарність займає місце таланту; відбувається зсув громадських критеріїв, перекручення уявлень про цінності. Т. Манн показує, як легко межу збути свій фальшивий товар. Образ численної орди лжеценітелей мистецтва, лжекрітіков – одне з втілень манновского риса. На місці його Леверкюн раптом бачить респектабельного плішивого пана з вигнутим носом, у рогових окулярах «такий собі інтелігенток, пописують в газетах середньої руки про мистецтво, про музику, теоретик і критик …»


Знак виродження, руйнування Т. Манн бачить у Леверкюна і в цьому прославляющем бездарність критиці: бездарні кумири оточені фіміамом таких же бездарних і своєкорисливих в похвалах нікчемності шанувальників. Діалог Леверкюна і чорта побудований так, що він дуже повно розкриває антагонізм справжнього і помилкового, модерністського мистецтва, настільки гостро відчувається письменником. “Чорт лякає Леверкюна небезпекою стати епігоном класиків. І разом з тим він вселяє композитору думка не тільки про безплідність епігонства – він заперечує класику і перешкоджає її відродженню в сучасній музиці. Коли Леверкюн слухає риса, він підпорядковується логіці своєї неспроможності, погоджується з тим, що внутрішня гармонійність і досконалість творінь класики недоступні і не потрібні сьогодні.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"