Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Життєвий і творчий подвиг Василя Стуса

29.01.2011

Ці слова належать Василеві Семеновичу Стусові. Його поезія — то сама правда в її істотних і трагічних ознаках, живий нерв України, її безталанна доля. Щедро обдарований, чесний і наполегливий, він міг би стати не лише великим поетом, а й глибоким літературознавцем, але його виключили з аспірантури, бо разом з критиком І. Дзюбою 4 жовтня 1966 року в кінотеатрі «Україна» після перегляду кінофільму «Тіні забутих предків» Стус звернувся до громадськості з протестом проти арештів творчої та наукової інтелігенції України.

Лірика Василя Стуса в радянській періодиці майже не друкувалася за його життя, окрім кількох ранніх віршів. А проте його творчий доробок значний і надивовижу цільний. Весь він присвячений Україні. Любов до своєї Вітчизни в поета була всеохоплюючою і такою могутньою, що майже не залишала місця для інших тем.


Здається, бачу: звуться буйні трави,

де вже відговорили всі струмки,

а Україна, Лебединя, Слава

за сином назирає з-під руки.

Невже то — квітень, і шпачиний клекіт,

а чи немудрі клини, чи чужі

обірвані рулади? Чий же шепіт

урвавсь на воронованім ножі?


Життя Стуса — це дорога через терни до зірок. Він писав, а його не друкували. Звільняли з роботи, переслідували, хотіли зламати. 1972 року разом з іншими інакодумцями його засуджено. Почався шлях поета на Голгофу через мордовські і пермські жахливі концтабори.


Що тебе клясти, моя недоля?

Не клену. Не кляв. Не прокляну.

Хай життя — одне тернисте поле,

але перейти — не промину,

Дотягну до краю. Хай руками,

хай на ліктях, поповзом — дарма,

душу хай обшмульгаю об камінь —

все одно милішої нема

за одно утрачену й ледачу,

за байдужу, осуружну, за

землю цю, якою тільки й значу

і якою барвиться сльоза.


Це — «Присмеркові сутінки опали». Назва говорить сама за себе. Він бачив, як дедалі більше увиразнювалася невідповідність між реальним історичним плином подій і їх громадсько-політичною оцінкою. Це викликало в нього гнівний протест, обурення, яке він висловлював у поезії.


Що буде завтра? Дасть бог день і хліба.

А що, коли не буде того дня?

Тоді вже гибій. Отоді вже — гибій,

Простуючи до смерті навмання.


Стус помер у концтаборі. Його немає. Але він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю. Настали наші часи. Часи, які Стус готував своїм життям. Він — наша совість. Не зраджуймо ж її.



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"