Головна | Правила | Додати твір | Новини | Анонси | Співпраця та реклама | Про проект | Друзі проекту | Карта сайта | Зворотній зв'язок

Переказ романа «Життя й доля»

23.01.2011

«Рукописи не горять…» Ськільки разів уже цитували цю фразу Валанда, але хочеться повторити її знову. Наш час – час відкриттів, повернутих майстрів, що чекали сваєї години, що нарешті побачили світло. Роман В. Гроссмана «Життя й доля», написаний тридцять п’ять років тому, прийшов до читача лише в 1988 році й потряс літературний мир сваєю сучасністю, великою силою сваго правдиваго слова про війну, про життя, про долю. Він відбив свій час. Лише тепер, у дев’яності, можлива стало говарити й писати про те, про що міркує автор роману. І тому цей добуток належить сьогоднішньому дню, вано злободенно й зараз. Читаючи «Життя й долю», не можеш не вразитися масштабності роману, глибині висновків, зроблених автором.


Здається, що філософські ідеї сплітаються, образуя вигадливу, але гармонічну тканину. Часом побачити, зрозуміти ці ідеї ськладно. Де головне, яка основна думка пронизує оповідання? Що є життя, що є доля? «Життя така плутана, …стежинки, яри, болотца, струмочки… А доля пряма-пряма, струночкой ідеш… Життя – це валя», – міркує автор. Доля ж – несвабода, рабства, недарма приречені на смерть у газових камерах люди почувають, як «силкується в них почуття долі». Доля не підкоряється валі людини. Основна тема добутку Гроссмана – валя. Поняття «валя», «валя» знайомо й дикому звірові. Але то валя або несвабода фізичнО. З появаю людського розуму зміст цих понять змінився, став глибше. Існує валя моральна, моральна, валя думки, непоневалення душі. Так що ж важливіше – зберегти валю тіла або розуму? Чому саме ця філософська проблема хвилювала автора?


Очевидно, це було визначено тією епохою, у якій він жив. Дві держави встали над миром у той час, зійшлися в боротьбі, і від результату цієї битви залежала доля людства. Обидві держави, за словами одного з персонажів роману, – держави партійні. «Сила партійного керівника не вимагала таланта вченого, дарування письменникО. Вана виявлялася над талантом, над даруванням». Під терміном «валя партії» малася на увазі валя однієї людини, якого зараз ми називаємо диктатором. Обоє держави були подібні між собою тим, що громадяни їх, позбавлені офіційного права мислити, почувати, повадитися у відповідності зі сваєю індивідуальністю, постійно відчували довлеющую над ними силу страху.


Так чи інакше, державні будинки, більше схожі на в’язниці, були зведені й здавалися незламними. Людині в них приділялася незначна роль; куди вище, ніж він, стояли держава й виразник його валі, непогрішний і могутній. «Фашизм і людина не можуть співіснувати. На одному полюсі – держава, на іншому – потребу людини». Не випадкова Гроссман, порівнюючи два табори, порівнює тоталітарні держави – Німеччину й Радянський Союз тридцятих-сорокових років. Люди сидять там за ті самі «злочину»: необережне слова, погану роботу. Це «злочинці, що не зробили злочинів». Різниця лише в тім, що німецький табір даний очима російських військоваполонених, що знають, за що вани сидять, і готових до боротьби.


Люди ж, що перебувають у сибірських таборах, уважають сваю долю помилкою, пишуть листа в Моськву. Десятикласниця Надя Штрум зрозуміє, що той, до кого звернені її листи, по суті, і є винуватець що відбувається. Але листа продовжують іти… Сибірський табір, мабуть, страшнее германського. «Потрапити до сваїм у табір, свій до сваїм. От де лихо!» – говарить Єршов, один з героїв роману. До страшного висновку привадить нас Гроссман: тоталітарна держава нагадує величезний табір, де ув’язнені є й жертвами, і катами. Недарма в табір бажав би перетварити всю країну «філософ» Казенеленбоген, у минулому працівник органів безпеки, що нині потрапив у камеру на Лубянке, але що продовжує заявляти, що «у злитті, у знищенні протилежності між таборами й задротовим життям і є… торжества великих принципів».


І от дві таких держави вступають у війну друг проти друга, результат якої вирішувався в місті на Валзі в сорок другому році. Один народ, одурманений мовленнями сваго важдя, наступав, мріючи про світове панування; інший, відступаючи, не мав потребу в закликах – він збирав сили, готуючись віддати мільйони життів, але перемогти загарбника, захистити Батьківщину, Що відбувається з душами тих, хто тіснить армію супротивника, і що відбувається в серцях що тісняться? Для того щоб повернути варога назад, мало довлеющей над народом влади, необхідна валя, і в це лихоліття вана прийшлО. Ніколи раніше люди не вели таких сміливих, правдивих, вільних розмов, як у дні боїв під Сталінградом. Подих валі відчувають люди в Казані, у Моськві, але сильніше всього вана в «світоваму місті», симвалом якого стане будинок «шість дріб один», де говарять об тридцять сьомих років і колективізації. Борючись за незалежність Батьківщини, люди, подібні до Єршова й Грекову, борються й за свабоду особи у сваїй країні. Греків ськаже комісарові Крымову: «Валі хочу, за неї й ваюю».


У дні поразок, коли вільна сила піднімалася із самого дна людських душ, Сталін почуває, що… перемагали на полях боїв не тільки сьогоднішні його вароги. Слідом за танками Гітлера в пилу, димі йшли всі ті ж, кого він, здавалося, навік утихомирив, заспокоїв. «Не тільки історія судить переможених». Сам Сталін розуміє, що якщо він буде переможений, то йому не попрощається те, що він зробив зі сваїм народом. У душах людей поступова піднімається почуття російської національної гордості. У той же час прозріння приходить до оточених німецьких солдатів, до тих, хто кілька місяців назад давив у собі залишки сумнівів, переконував себе в праваті фюрера й партії подібно обер-лейтенантові Баху. Сталінградська операція визначила результат війни, але мовчазна суперечка між перемігшим народом і перемігшою державаю триває.


Так хто ж переможе – держава або людина? Адже з людини починається валя. Тоталітарна влада придушує, почуття страху за життя ськовує, народжує покірність перед цією владою. Однак багато з людей щиро вірять, що в преклонінні перед державаю, партією, у сприйнятті висловлень важдя як святих істин укладена їхня силО. Такі можуть не зігнутися перед страхом смерті, але зі здриганням відкидають сумніви в тім, у що вірили протягом життя. Такий старий більшовик, ленінець Мостовськой, почувши з вуст гестаповця Лисса те, що мучило його, у чому він навіть у душі боявся собі зізнатися, лише на мить втрачає впевненість: «Треба відмовитися від того, чим жив все життя, засудити те, що захищав і виправдував».


Ця сильна, непохитна людина сам шукає несвабоду, почуває полегшення, знову підкоряючись валі партії, схвалюючи відправлення в табір смерті Ершова, що нехтує насильства. Іншим, подібним Магару, Крымову, Штруму, треба була поразка для того, щоб олюднитися, побачити правду, повернути валю сваїй душі. Крымов прозріває, потрапивши в камеру, Магар, втратившись валі, намагається донести сваї висновки учневі Абарчу-Ку: «Ми не розуміємо валі, ми роздавали її… Вана основа, зміст, – базис над базисом». Але, зштовхнувшись із недовірою, фанатичною сліпотою, Магар кінчає життя самогубствам. Дорогу ціну заплатив він за духовне розкріпачення. Втрачаючи ілюзії, Магар втрачає й сенс існування. Особлива переконлива показаний вплив валі на думки, повадження людини на прикладі ШтрумО. Саме в той момент, коли «могутня сила вільного слова» цілком поглинула думки, приходить до Штруму його наукова перемога, його відкриття. Саме тоді, коли відвернулися від нього друзі й сила тоталітарної держави давила й гнітила, Штрум знайде в собі сили не погрішити проти власної совісті, відчути себе вільним.


Страницы: 1 2


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
© 2000–2017 "Литература"